Початок книгодрукування у Львові слід вважати величезною подією в історії культури українського народу. Друкування книг в Україні відкрило нову важливу сторінку в дальшому розвитку українського письменства. Продовжуючи розмову з Василем Кметем, ми поспілкувались й про видавничу справу Львова у період після діяльності Івана Федоровича.
Джерело: Бюро спадщини.
Продовжуючи діяльність Федоровича
Усі друкарні, що розпочинали діяльність на українських землях згодом, можуть вважатися продовжувачами традицій Івана Федоровича. Але зосередимо увагу на кириличних друкарнях м. Львова. Безпосередньою правонаступницею Федоровичевої друкарні була друкарня православного Ставропігійського Свято-Успенського братства. До 1597 р. братство повністю викупило друкарню, частково ще 1579 р. передану в заставу Ізраїлеві Якубовичу, а також острозькі шрифти Федоровича, заставлені комусь іншому. Ініціативу братства викупити друкарню підтримав єпископ Гедеон (Балабан), допомагав також син покійного Федоровича – Іван Друкаревич. Репертуар друків відображав передусім потреби шкільництва та літургійного життя: “Просфонима” (1591), “Адельфотес” (1591), “О воспитанії чад” св. Йоана Золотоустого (1609), Октоїх (1630, 1639, 1644), Анфологіон (1632, 1638, 1643), Євангеліє (1636, 1644), Псалтир (1634, 1637, 1643), Служебник (1637) та ін. До середини XVII ст., за дослідженням академіка Ярослава Ісаєвича, частка Львівської братської друкарні в загальному обсягу друкованої продукції на українських землях складала 21,7%.
В другій половині XVII – першій половині XVIII ст. братська друкарня переважно обмежувалася передруками власних богослужбових видань попереднього періоду, виданням Букварів та Часословів – книжок, за якими велося навчання у школах. Численні братські видання XVIII ст. виходили у світ з давнішими датами та присвятами, з огляду на необхідність уникнення переслідувань у роки нестабільної політичної ситуації у державі. З проголошенням церковної унії було запроваджено інші вимоги видавничої політики. Йшлося про залучення українського середовища до католицьких літургійних практик та дотримання принципів католицької догматики. Відтоді збільшилася кількість світських видань братства. А публікація публічного диспуту діяча православної Києво-Могилянської академії – “Філософії Арістотелевої” (1745) – стала прикладом багатогранної міжконфесійної співпраці: твір був виданий у друкарні на той час вже унійного братства, а латинсько- та польськомовні фрагменти друковані за допомогою шрифтів друкарні єзуїтського колегіуму.
Братські та церковні друкарні
Окрім Ставропігійської друкарні у Львові були спроби заснування друкарень і в інших братствах та церквах. 1639 р. старшина Богоявленського братства Петро Черкавський підтримав Андрія Скольського у його намаганні заснувати власну друкарню на Галицькому передмісті. Фундаційні документи монастиря та церкви св. Іоанна Богослова на Підзамчі 1642 р. також передбачали можливість мати власну друкарню.
-
Церква Св. Івана Богослова. Реконструкція Ігоря Качора
Одним із найвідоміших львівських приватних друкарів XVII ст. був Михайло Сльозка. Попрацювавши короткий час у братській друкарні він викупив обладнання латинського друкаря Яна Шеліги, і, отримавши відповідну грамоту львівського католицького архієпископа Станіслава Ґроховського, від 5 серпня 1638 р. титулувався архієпископським друкарем і працював над підготовкою польськомовних і латинських книг. У 1639 р. Сльозка отримав також грамоти константинопольського патріарха, православного київського митрополита Петра (Могили) і львівського єпископа Єремії (Тисаровського) з підтвердженням права друкувати книги «грецьким, слов’янським і руським діалектом». Це, мабуть, унікальний приклад такого різноконфесійного та міжнаціонального друкарства. Символічно, що це також досвід міста Львова. До особливих заслуг Сльозки слід віднести публікацію праць ігумена Йоаникія (Галятовського) першого українського посібника з риторики “Ключ разумінія” (1663, 1665), “Небо новоє” (1665).
-
Галятовський І. Ключ разумінія (1665)
У 1642 р. видавничу діяльність розпочав львівський єпископ Арсеній (Желиборський). Спочатку він замовив братській друкарні перевидання “Повчання новопоставленому пресвітерові” та “Науки про тайни церковні”, а вже 1643 р. запросив Андрія Скольського для організації друкарні при кафедральному соборі.
На середину XVII ст. (1651-1667) в Україні діяло лише чотири друкарні – Києво-Печерської Лаври та три львівських: Сльозчина, братська і єзуїтська. Вагомість львівського внеску в історію тогочасного книгодрукування засвідчує і порівняння з іншими осередками: у період 1651-1720 рр. в Україні діяли 13 друкарень у шести містах, при чому 8 – саме у Львові.
-
Заставка «Тріодіону» Сльозки. Львів 1642 р.
Відомі також спроби львівського єпископа Йосифа (Шумлянського) продовжити друкарські традиції кафедри та конкурувати з братським книговиданням. Так, 1687 р. у монастирі св. Юрія була видана його славнозвісна “Метрика”, а 1688 р. – Псалтир, упорядкований друкарем Василем Ставницьким. Під тиском братства, єпископ продав йому друкарню, а 1700 р. знову повернувся до думки про власну друкарню – при соборі св. Юрія друкар Йосиф Городецький здійснив перше в історії кириличного друкування набірне нотне видання – Ірмологіон. Щоправда, і цю друкарню з нерозпроданою частиною тиражу Ірмологіона єпископ відступив братству.
Серед приватних львівських друкарень заслуговує уваги й друкарня Івана Филиповича (1753-1767). Відомий як автор найдавніших українських художніх екслібрисів і талановитий ілюстратор книг 1757 р. отримав привілей на друкування церковнослов’янських книг. За нетривалий період діяльності, видавничий осередок випустив у світ понад 50 кириличних та латинських друків.
Окрім того, у Львові діяли латинські друкарні, була заснована перша у Східній Європі вірменська друкарня, наприкінці XVIII ст. діяли єврейські друкарські осередки. Для прикладу, у 1791 р. у Львові діяло 4 єврейські друкарні: Хаїма Мадфеса, Черни Летеріс, Юдіт Розанес і Шльоми Рапопорта.
Книгодрукування у Львові у складі імперії Габсбургів
З входженням Львова до складу імперії Габсбургів змінився і статус друкарень. У 1775 р. для Ставропігійської друкарні було призначено спеціального цензора, положення про якого розглядала сама імператриця Марія Терезія. Братська друкарня припинила своє існування разом з самим братством, а друкарня Ставропігійського Інституту (з 1790 р.) лише символічно вважалася її продовжувачем і спадкоємицею.
Наприкінці XVIII ст. у Львові були також засновані потужні німецькомовні друкарські осередки – для обслуговування потреб австрійської адміністрації – друкарня Антонія Піллера (з вересня 1773), друкарня Ґ.-В. Віхмана (1795-1808).
Піллер був тісно пов’язаний з державними урядами – публікував головним чином нормативні акти. До його видавничих пріоритетів, як і згодом вдови та синів у 1780-1786 рр., входили також навчальні посібники, наукові та літературні видання. З відкриттям державного університету 1784 р. Піллерівська друкарня, завдяки відповідному репертуару, стала називатися “університетською”.
-
Кам’яниця на вул. Личаківській, 3, що належала родині Піллерів. К.Ауер, 1846-47 рр.
Тут же публікувалася й найдавніша на українських землях газета – “Gazette de Leopol”. В друкарні з’являлися книжки німецькою, латинською, польською, французькою мовою, з поч. ХІХ ст. – українською.
Модерна історія принесла зміни та надала нового розвитку виданню та тиражуванню книг.
Підтримайте проект на Patreon