Понеділок, 11 листопада

Про політичні страхи, які руйнують державу

Це цікаво. Якщо тільки мені — теж приймається. У листопаді 1918 полк під командуванням Болбочана одним з перших перейшов на бік Директорії УНР. Поряд із Січовими Стрільцями, звісно — основною силою у повстанні проти гетьмана Скоропадського. І як зрештою «віддячив» уряд, якому він допоміг?

Авторка: Gala Kavun

Джерело: site.ua.

Підтримуючи антигетьманське повстання, полковник висунув умову: зберегти від руйнування державний апарат. Як ви гадаєте, ця умова була дотримана? Спойлерю — ні. 

Болбочана відверто напружувало те, що навіть думати про Україну, як повністю самостійну одиницю, ні Скоропадський, ні Петлюра не могли. Але Петлюра, гадаю, видався йому більш притомним якоїсь миті. Полковник категорично виступав проти будь-яких спільних активностей з більшовиками і вірив у те, що варто боротися лише за «самостійну демократичну Українську Республіку, а не за єдину росію, яка б вона не була, монархічна чи більшовицька».

Про його військові здобутки потрібно писати окремо, але він точно був найвизначнішою військовою постаттю свого часу, що підтверджували і його сучасники. Більшовики ж за його подвиги і відверту непохитність обіцяли за нього — «живого чи мертвого» — 50 тисяч карбованців. Якщо ви замислились, чи це було багато, то так, це достобіса. 

Мені особисто однозначно подобається те, що він міркував наперед, розуміючи обмеженість людського ресурсу, ввіреного в його руки. Він вимагав проводити хоча б двомісячні вишколи для бійців перед відправкою на фронт, у Запорізькому корпусі під його командуванням панувала залізна дисципліна і національне самоусвідомлення, що, звичайно, напряму впливало на дієздатність та ефективність бійців. Але це мені так. А соціалісти… ну, не любили вони Болбочана і виплекану ним частину війська. Я навіть десь Петлюру з Винниченком можу зрозуміти (не розділити їхні погляди, а саме зрозуміти) — вони були різними ідеологічно.

Після вимушеного відступу військ Болбочана з Харкова полковника звинуватили у здачі міста. Це попри те, що для відступу були обʼєктивні обставини, а сам Болбочан намагався зберегти найкращі військові частини Армії УНР. Тому й він різко критикував непослідовну, а подекуди й просто недолугу політику уряду. Вказував політичній владі на помилки та прорахунки. Ну, а коли влада таке терпіла?

22 січня 1919 року Болбочана усунули від командування Запорізьким корпусом та заарештували за наказом командира Богданівського полку на Лівобережному фронті сотника Омеляна Волоха. Волох зі свого боку був рідкісної масті мразотою, не дивлячись на певні заслуги, і не вартував пилу з чобіт Болбочана. Спроби роззброїти січовиків, участь в різанині у Проскурові, ігнорування наказів самого Петлюри з розбудови військових частин… А от 21 березня 1919 на станції Зятківці він взагалі змусив командирів запорозьких полків під дулами гайдамацьких рушниць підписати універсал про визнання влади Української РСР. Коротше кажучи, як і годиться мразотнику, зрештою він захопив державну скарбницю УНР, і перейшов на бік більшовиків. Це окрема історія знову ж таки. І на питання, чи бачили те, що творить Волох, соціалісти на чолі з Петлюрою, я вам одразу відповім: бачили. Але ідеологічна спільність своє робить. Хоча тут до честі Петлюри зауважу, що єврейських погромів, як от у Проскурові, він точно не підтримував.

За декілька днів після усунення з посади Болбочан оприлюднив свого листа, у якому, зокрема, писав: «Бідна Україна, ми боремося з большевизмом, весь культурний світ піднімається на боротьбу з ним, а український новопосталий уряд УНР йде на зустріч большевизмові й большевикам!.. Ви не можете розібратися в самих простих життєвих питаннях, (а) лізете в міністри, отамани, лізете в керівники великої держави, лізете в законодавці замість того, аби бути самими звичайними урядовцями і писарцями».

У всіх відбувся цей флешфорс (це типу якийсь брат «флешбека», але обставини його появи — зворотні)?

Після того на Болбочана повісили всіх собак, але слідство не дало підстав для його звинувачення і зайшло в глухий кут. Попри це соціалісти (і чим лівіше, тим озлобленіше) вимагали для Болбочана суворого покарання, вбачаючи у ньому перешкоду на шляху порозуміння із радянською росією. Підключили й пресу — куди ж без неї. 

Залишаючись під вартою без суду і слідства, Болбочан постійно критикував владу, Запорізька група не одноразово зверталася до командування Армії УНР з проханням повернути їм колишнього командувача. А Директорія тим часом, танцюючи з бубном навколо вигаданої справи, лишивши українське військо затиснутим більшовицькими військами на незначній території Поділля, втратила Київ, Житомир і Вінницю. Ми втратили тоді Київ, Житомир і Вінницю — так буде правильніше. 

Згодом Петра Болбочана викликали на зустріч із Симоном Петлюрою, де останній поставив завдання сформувати частини з українських полонених в Італії. Болбочан не противився, адже попри увесь свій гострий розум і невгамовний дух був дисциплінованим офіцером, проте уряд чомусь всіляко відтягував нове призначення. Разом з тим, на початку літа 1919 року, очікуючи на нове призначення, Петро Болбочан приїхав до Проскурова, де керівники Запорізької групи військ, звернулися до інспектора УНР при дивізії Миколи Гаврилюка з проханням про повернення Петра Болбочана. На підставі цього звернення та відповідно до закону про інспекторів той наказав полковнику «негайно вступити в командування військами Запорізької групи». Про свій наказ інспектор, як і годилося, повідомив керівництво. 

Проте 9 червня Болбочана і Гавришка звинуватили у самовільному захопленні влади. Розпочалося нове слідство, від якого Болбочан мав змогу втекти, але не зробив цього, прагнучи довести, що за ним немає жодної вини. Заарештували його без жодного опору. Наприкінці червня — розстріляли. 

Чи міг Болбочан дійсно змінити перебіг подій? Я гадаю, так. Як і будь-яка людина, що не живе одним днем, а думає наперед і береже своїх людей. А що ж Петлюра? Я точно не думаю, що він був «дурачок якийсь» ©. Швидше навпаки. Хоча обʼєктивно управлінської компетенції в нього було не так вже й багато. Порівняно з Болбочаном, як на мене, точно. І от цього, наш Симон і боявся. Боявся слави Болбочана, харизми, не побоюсь цього слова — краси — у всіх її проявах. Втім як політичний супротивник він принаймні на той час був досить уявним, однак і цього вистачило. Страх робить вчинки людей негідними і дурними. Навіть, якщо люди самі собою не є негідниками і дурнями. А якщо це навпаки заводські налаштування — то й поготів.

На дрони для Сил оборони:

Банка: https://send.monobank.ua/jar/TGjen3Dhs
4441111155906575 (Моно)
PayPal: kavunchik05@yahoo.com
Patreon: https://www.patreon.com/ptbz
 
Реквізити ГО, на які ви можете перерахувати пожертви на купівлю дронів для Сил оборони:
ГО «ВО АЇР»
Код отримувача:
44731491
Рахунок отримувача:
UA393052990000026001006233464
Назва банку:
АТ КБ «ПРИВАТБАНК»
Призначення платежу: безповоротна фінансова допомога

viber


Підтримайте проект на Patreon

Новини від "То є Львів" в Telegram. Підписуйтесь на наш канал https://t.me/inlvivinua.