УВАГА — ПИТАННЯ!
Напис на вході цього музею в Делі свідчить: «…тут, у глибокій задумі, капелани розмірковували, коли їм судилося стати єпископами, зводився дебет із кредитом, відбувалися таємні побачення. Тут у клубах тютюнового диму реформатори вибудовували зухвалі проєкти, науковці винаходили, а інженери вигадували…» Які ж експонати представлені у ньому?
УВАГА — ПРАВИЛЬНА ВІДПОВІДЬ!
Буду якомога лаконічнішим — унітази. Адже все вірно?
ДЛЯ ЦАРІВ І ЦАРИЦЬ
Довго обмірковував, з чого почати, — тема якась не надто світська… Але в її важливості не варто сумніватися — бельгійські науковці з’ясували, що в товаристві цих корисних винаходів пересічна людина проводить протягом життя щонайменше 200 днів, понад півроку! Лише з цим винаходом така чимала частина життя стала відносно комфортною для всіх нас.
Простіше було первісним мисливцям і збирачам — якщо закортіло, відбіг у кущики, впорався з важливими справами і повернувся до своїх. А для людини, яка завела собі постійне житло, вже стало важливим вигадати, як організму позбуватися відходів поза домом. Яма неподалік уже щось давала, однак таке рішення важко назвати ідеальним.
Коли люди почали будувати палаци, проблема загострилася. Ще 2600 років тому для шумерської цариці Шубад уже спорудили гарний різьблений трон з отвором у сидінні, під яким стояв горщик. Щоб він майже завжди був чистим, у цариці вистачало слуг. Цей трон зберігся до наших днів і досі експонується в одному з лондонських музеїв.
Незабаром після цього на іншому кінці Євразії, в Китаї, вже спорудили таке суттєве доповнення до цієї зручності, як зливний бачок. До нього вочевидь був приставлений слуга, який наповнював його вручну. Користувався ним чи то сам об’єднувач Китаю Цинь Шихуанді, чи то імператор-селянин Лю Бан, який подолав його сина, — точна дата його створення невідома.
АНТИЧНІ ЗРУЧНОСТІ ТА СЕРЕДНЬОВІЧНІ НЕЗРУЧНОСТІ
В античному суспільстві тривалий час обходилися без царів, але вдосконалень таких важливих процесів жадали й простіші люди. У Римі громадські туалети використовували для ділових зустрічей, важливих перемовин, літературних і філософських дискусій — сиділи годинами на зручних мармурових сидіннях та, окрім іншого, ще й бесіди вели.
Для знаті були додаткові зручності — стільчаки з дерева для людей, які могли собі дозволити не сідати на холодний мармур, не кажучи вже про те, що існували спеціальні раби, які ці сидіння підігрівали (зрозуміло, чим). Стік здійснювався через масштабну римську міську каналізацію, підземний канал 6–7 метрів завширшки.
Багато з цих речей вигадали до римлян. Палацові туалети підключали до міської каналізації ще за 1000 років до н. е. на острові Крит. Сидячі туалети будували в Шотландії задовго до появи Риму. Але тільки в Римі туалет зі зручностями став надбанням мас, які швидко оцінили такий комфорт. Із занепадом Римської імперії він був надовго втрачений.
У Середні віки в замках часто обходилися отворами в підлозі еркера, що виходив за стіну, за можливістю над ровом, або навіть данскером — спеціальною вежею з еркером, що виходила за територію будови, іноді над ровом з водою, іноді біля річки, теж з дірками в підлозі. А простим городянам для цієї мети слугували звичайні нічні горщики.
Зберігали горщики зазвичай у спеціальних «туалетних комодах»: вгорі стояла чаша для миття і глечик із водою, а внизу, за дверцятами, — горщик. Виливали його з вікна на вулицю. Ще 1270 року королівський указ заборонив це в Парижі, та підкорялися йому погано… Великий Леонардо спорудив для Франциска I клозет зі зливом, але таке якось не прижилося.
У королівській резиденції Луврі не було жодного туалету! Звичайною справою було присісти з цією метою на підвіконня біля відчиненого вікна. Ніші в Луврі закривали драпіровками, і придворні на них дзюрили — хто їм заборонить? Часом Лувр просто доводилося закривати «на санобробку», щоби хоч запах вивітрився. Якому королю сподобається таке?
ВИНАХІД ПОЕТА
Англійську королеву спробував врятувати від подібної долі її похресник, талановитий поет Джон Гарінгтон. Його творчість часто мала доволі грайливий характер: скажімо, через переклад кількох розділів «Шаленого Роланда» Аріосто Єлизавета «за непристойність» вигнала його з двору — але чомусь до закінчення перекладу всієї поеми… Його читають і зараз.
Саме він придумав заради зручності своєї королеви унікальну конструкцію туалету з унітазом і водяним змивом. Перш ніж його спорудити, Гарінгтон описав його (наголос на останній склад!) у своєму трактаті «Метаморфози Аякса» під псевдонімом Місакмос (Ворог Бруду). Там був і опис пристрою, і керівництво з експлуатації, причому з малюнками.
Пристрій випередив свій час, оскільки лондонської каналізації ще не існувало, та й коштував він 6 шилінгів 8 пенсів — тоді геть чималі гроші. Цілком імовірно, що він навіть спорудив два таких «Аякса» — у Річмондському палаці королеви і в себе в маєтку. На жаль, до наших днів вони не дожили, але явно успішно працювали якийсь час.
Це творіння Джона Гарінгтона не збереглося, проте щонайменше один його вірш знає майже кожен із вас. У перекладі Маршака він звучить так: «Заколот не може скінчитись удачею — бо в тому разі звуть його інакше». Та й віддаленого нащадка поета, найімовірніше, бачив кожен — це Кіт Гарінгтон, який зіграв роль Джона Сноу в серіалі «Гра престолів».
ПРОДОВЖУВАЧІ
Більше ніж через століття споруду сера Джона покращив Александр Каммінгс, популярний годинниковий майстер, досить відомий виготовлювач церковних органів, та ще й талановитий винахідник — саме він вигадав барограф (барометр, що записує значення тиску) і мікротом (прилад для створення дуже тонких зрізів препаратів для мікроскопа).
Каммінгс усунув такий недолік, як неприємний запах, використавши водяний затвор у вигляді S-подібного сифона, що перекриває зворотний вихід газів у приміщення. Він також з’єднав впускний клапан води з механізмом зливу, щоб одним рухом і злити воду, і почати набирати її нову порцію. У 1775 році він отримав на свій винахід патент.
А практично сучасного вигляду надав цьому важливому пристрою сантехнік Томас Креппер. Він замінив S-подібний вигин труби досконалішим U-подібним, а також придумав встановлювати зливний бачок високо, щоб створювати натиск. Туалет Креппера вже не здивував би і наших сучасників — принципово з його часів мало що змінилося.
Головну деталь такого туалету, саме сидіння, у свій час відливали з чавуну, але 1883 року Томас Твайфорд зробив його фаянсовим. Масовий їх випуск розгорнула іспанська фірма «Єдність», іспанською це звучить як Unidad, фірма називалася схоже — Unitas. Є версія, що саме так у мови багатьох країн світу увійшло слово «унітаз». Можливо…
Утім, досконалості немає меж. У США випускають унітаз, названий, як каравела Колумба, — «Пінта». Це тому, що на змив у ньому йде не галон, а пінта води (приблизно пів літра — у 8 разів менше!), і вистачає! А в Японії в деяких унітазах ставлять прилади, які автоматично проведуть аналіз і скажуть, чи немає в тебе діабету. Буде ще й не таке!
КАЛЕЙДОСКОП
Занадто добре — теж недобре. На заводах Форда встановлюють спеціальні унітази з нахилом сидіння у 30° — на них не засидишся… Кажуть, що економлять на цьому мільярди доларів на рік. Невже правда?
1883 року в США було видано патент на сидіння унітазу, що складається з роликів. Навіщо? А щоб некультурні ковбої не залазили з ногами…
Гід Ермітажу згадує, у 60-ті роки діяла інструкція пояснювати західним туристам, що туалети в Ермітажі навмисно залишено такими самими, як за клятого царизму. А то вони тамтешніх унітазів іноді лякалися…
У Японії звичайна справа — поставити на унітаз рукомийник. Помив руки, а вся вода пішла в зливний бачок. Дуже економно.
У серпні 2015 року унітаз із будинку Джона Леннона продали з аукціону за 9500 фунтів.
Автор: Борис Бурда
Джерело: huxley.media.
Підтримайте проект на Patreon
