«Вітчизною живу і славлю непокору» – мотто Юрія Миколайовича Косача, племінника Лесі Українки, онука Олени Пчілки.
Юрій Косач — єдиний митець із роду Драгоманових-Косачів, який народився у славетному Колодяжному. Цю інформацію підтверджують документи Волинського державного архіву.
Дитинство малого Юрія було багато в чому схожим на дитячі роки всіх Косачів: неповторна поліська природа, своєрідність волинського села. Десятирічним хлопчиною поїхав на навчання до Львівської академічної гімназії. У місцевому юнацькому часописі «Молоде життя» під іменем розвідника Першого пластунського куреня Орлине Перо Юрко Косач дебютував у літературі. А далі молодий батяр здобув освіту на юридичному факультеті Варшавського університету. Першокурсником вперше надрукував поезії у луцькому часописі «Українська громада», розпочав співпрацю з «Літературно-науковим вісником» Д. Донцова. З’явилася перша збірка оповідань «Чорна пані».
На початку лютого 1931 року його і ще сімох юнаків за антидержавну націоналістичну діяльність арештувала польська поліція. Один із «друзів» доніс, що Юрій Косач – постачальник української літератури. Головному звинуваченому винесено вирок – 1 рік ув`язнення. Юрко і його друзі на волі, але… «справедливий» люблінський суд, повторно розглянув обставини та збільшив строк ув`язнення Юрію Косачу до 4-х років і позбавлення громадянських прав на 5 років. Отримавши таку звістку, мати Косача (Наталія Дробош) домоглася звільнення сина з-під варти під заставу 500 золотих. 1 травня 1933 року Юрій нелегально залишив країну. От Вам дата початку емігрантської одісеї письменника, яка тривала до кінця його життя. Спочатку до Косачів у Прагу, там він працював у історичному архіві, вивчав архітектуру в Карловому університеті. У 1934 році вийшла історична повість «Сонце в Чигирині», в наступному – збірка поезій «Черлень».
З Праги перебрався до Парижа, де відвідував лекції в Сорбонні і паралельно працював простим робітником. У 1936 році паризьке видавництво «Лесин дім» випустило другу поетичну збірку Косача «Мить з Майстром». Невдовзі вийшла повість «Дивимось в очі смерті». Врожайним для письменника видався 1937 рік: окремою книгою вийшла повість «Чад», збірки оповідань «Клубок Аріадни», «Тринадцята чота», «Чарівна Україна». З Парижа – до Берліна, де затримався найдовше.
У 1943 р. гетьманець Юрій Косач повернувся на Батьківщину, працював у редакції часопису «Львівські вісті». Львівська інтелігенція, артистичний світ Львова любили веселого, безжурного Косача. Саме тут у нього почався роман з Мар’яною Федорівною Кричевською. Письменник і скульптор: йому – 34, їй – 23; обоє симпатичні, веселі, обоє любили танці бали, були не проти погудіти і «під білочкою» щось утнути. Нерозлучні Юрій і Мар’яна незабаром одружилися. І почалися кумедні предибенції: то Косач добре під чаркою вночі відкрив крамничку з дитячою білизною і поцупив непотріб; то на Новорічну ніч Мар’яна знайшла собі чудове хутро (зі спогадів Гр. Костюка).
Та пригоди не завадили Ю. Косачу у 1943 році видати роман про події напередодні війни 1648 року «Рубікон Хмельницького».
Далі Польща, Краків і наш Юрцьо пожартував у дусі Е. Ремарка: Юрій Косач примудрився виготовити посвідку німецькою мовою на бланках поважного німецького видавництва «Лемберґер цайтунґ» і почав щодня вчащати до найкращого ресторану «Гавелки» і там, пред’являючи цю посвідку, смачно їсти й солодко пити коштом видавництва. Ця афера кінчилася сумно для Юрія Миколайовича: з травня до жовтня 1944 р. ним опікувалася кримінальна поліція.
І от уже Волинь, знайомство з Тамарою Сиротенко, дочкою члена уряду Скоропадського, вдень вінчання, а ввечері – перехід через німецький кордон.
Письменник з дружиною кілька місяців жив у Австрії, у січні 45-го – у Саксонії. З 1949 р. Юрій Косач обживав США. Україна, Польща, Чехословаччина, Австрія, Німеччина, Франція, Америка – не повний список країн, у яких Косач жив, навчався і працював довгий час. А скільки ще таких країв, де він побував, подорожуючи, чи у пошуках роботи! Ще більшим є список професій, які перепробував Юрій Косач. Був він вантажником і будівельником, лісорубом і маляром, чистив вікна висотних будинків і був прибиральником у готелі, працював робітником на суднобудівних верфях і сам водив баржі в Каліфорнії, шукав золото в лісах Аляски і служив конторським клерком та друкарем у великих містах. Сам письменник зізнався, що інколи доводилося працювати по 14-16 годин на добу, щоб потім мати змогу займатися тим, до чого справді прагнув і мав талант.
З 1960-х років Ю. Косача почали активно друкувати в Україні, а 1964 року «дозволили» навіть відвідати Батьківщину. Але його щільно оточували «люди у цивільному», тому ніяких щирих розмов і задоволення від поїздок не могло бути. Велика мрія Косача – «щоб його єдиний син побачив Батьківщину своєї сім`ї, вклонився могилам рідніх» не збулася, Юрій Юрійович Косач на Україну ніколи не приїздив. Він 20-літнім помер від раку язика у місті Торонто.
За часів перебудови радянська влада втратила інтерес до Косача і він жив у Нью-Йорку самотній, усіма забутий. Як зазначав Богдан Рубчак: «При кінці життя він жив з росіянкою, яка була до нього дуже ласкава і видала йому книжку «Реґіна Понтіка», що вийшла другим виданням під іншою назвою в Україні «Володарка Понтиди». Страшенно бідував. Почалися проблеми зі здоров’ям унаслідок горілчаного передозування. В останні роки Косача підтримував відомий український меценат Мар’ян Коць, якому письменник заповів авторські права.
11 січня 1990 року майже забутий Юрій Миколайович Косач помер. Похований у місті Пассеїк (штат Нью Джерсі, США).
Авторка: Ганна Черкаська
Джерело: UAHistory.
Підтримайте проект на Patreon
