“Я маю пам’ятати і достойно нести шану про свого чоловіка”, — каже Анна Островська, дружина загиблого захисника України Володимира Островського, старшого солдата Батальйону імені Героя України генерал-майора Сергія Кульчицького Національної гвардії України. Щодня вона зупиняється на хвилину мовчання, цього вчить своїх дітей і дітей у садку, де працює. Вона намагається брати участь у всіх акціях пам’яті та панахидах за загиблими воїнами Коломийської громади, хоче організовувати ще більше пам’ятних подій. Каже, що це її обов’язок перед чоловіком і всіма загиблими героями. Це справа честі. І їй дуже болить байдужість людей, які ігнорують вшанування пам’яті полеглих.
Чому важлива культура пам’яті, а також як на військових та рідних полеглих може впливати байдужість цивільних? Детальніше про це — читайте у матеріалі “ГЛУЗDу”.
Починаєш день — віддай шану полеглим
Володимир Островський був активним учасником Революції Гідності, боронив Україну ще до повномасштабного вторгнення. Після 24 лютого 2022 року не вагаючись знову став до строю. Він був у списку перших, хто пішов на фронт. Загинув 12 березня 2022-го під час виконання бойового завдання між населеними пунктами Гута-Межигірська та Мощун Київської області.
Анна Островська наголошує, був би її чоловік живим, то все одно долучалася б до пам’ятних подій. Така її позиція, ще від Майдану. Без цього вона себе не бачить. Каже, що зараз як донат має стати буденною нормою, так і вшанування пам’яті.
“І це не має бути рік чи два. Це має бути назавжди. У нашій державі неймовірна трагедія. Починаєш день — віддай належне, зроби це і далі спокійно живи, знаючи, що тебе оберігають, а ти можеш спокійно працювати”, — зазначає Анна Островська.
Жінка впевнена, у якому місці її б не застала хвилина мовчання, вона не вагаючись зупиниться. Навіть якби це сталось за кермом. І нехай інші водії їй сигналять чи роблять, що хочуть. Це для неї не важливо.
Анна пояснює, що нікого не хоче образити, але спостерігає байдужість від людей, коли йдеться про вшанування пам’яті полеглих. Не всі такі, наприклад, вона сама була свідком того, як біля портретів загиблих у центрі Коломиї незнайомі діти підіймають лампадки. У таких ситуаціях Анна не соромиться, підходить і дякує.
В Україні загальнонаціональна хвилина мовчання запроваджена на державному рівні від березня 2022 року Указом Президента України від 16.03.2022 р. № 143/2022.
Міста України, різні установи, організації, підприємства мають свій підхід до хвилини мовчання. У великій кількості громад на такі свята, як Покрови чи День Героїв, оголошують загальну хвилину мовчання. Проте є громади, де це роблять щодня. Як приклад, Чернівці та Вінниця. У Житомирі не так давно також ухвалили рішення на міському рівні запровадити хвилину мовчання, виконавчий комітет навіть проголосував за те, що о 9 годині має зупинятись комунальний транспорт.
Коломийська громада запровадила щоденну хвилину мовчання з 17 червня цього року. З гучномовців по всій громаді звучить відповідне оголошення. Та, на жаль, далеко не всі люди зважають на нього. У перший день в центрі міста зупинились одиниці…
“Люди в тилу мають завжди пам’ятати, завдяки кому ходять на роботу, п’ють каву і живуть це життя”
Для військовослужбовців 10-ї окремої гірсько-штурмової бригади “Едельвейс” вшанування пам’яті загиблих побратимів — важлива частина їхнього життя. Із хвилини мовчання у військових починається ранок у пункті постійної дислокації. Аналогічно у зоні виконання завдань чи де б вони не були.
“9 година — час, щоб зупинитись і згадати тих, кого забрала ця війна”, — зазначає “едельвейс” Іван Винник та додає, що культура пам’яті важлива не тільки для військових, а й для рідних загиблих.
І не варто це питання відкладати до перемоги, бо вже зараз тисячі родин втрачають найрідніших, героїв не можна забути — на цьому наголошує військовий. Відкриття меморіальних дошок, встановлення портретів загиблих, хвилина мовчання, гідна зустріч воїна, який повертається “на щиті”, — звісно, цього замало, але це вже кроки до збереження пам’яті про героїв.
“Ці речі повинні ввійти в культуру поведінки кожного українця. Це як встати і покласти руку на серце, коли звучить Гімн України”, — пояснює військовий “десятки”.
Він додає: коли у побратимів часто запитують, чому ті воюють, то більшість відповідає — щоб “рускій мір” не прийшов у їхні рідні міста. Люди в тилу мають завжди пам’ятати, завдяки кому ходять на роботу, п’ють каву і живуть це життя.
Байдужість цивільних демотивує військових. Але, на щастя, на противагу таким є ті, хто розуміють важливість пам’ятування. А щоб байдужих ставало набагато менше, на думку військового, у державі має відбутись гідна інформаційна кампанія.
Приклад здорового суспільства — розділяти горе втрати
Запит на вшанування пам’яті зараз дуже великий. Особливо від рідних полеглих військовослужбовців. Про це розповідає шеф-редакторка платформи пам’яті “Меморіал” Юлія Лозинська.
Від 2022 року команда “Меморіалу” персоналізує пам’ять, розповідаючи історії загиблих військових та цивільних, розкриваючи їх як людей. На сайті платформи вже опубліковано понад 7400 матеріалів. Але ще дуже багато розповідей та даних опрацьовують просто зараз.
“Ми хочемо, щоб жодне ім’я не було забуте. Це та велика місія, до якої йдемо”, — наголошує Юлія.
Кожен, хто має бажання поділитись історією загиблої людини, може звернутись до платформи з проханням про це. Є декілька варіантів, як це зробити: заповнити форми (для загиблих військових, для загиблих цивільних), які є на сайті, або написати на пошту: victims.of.russia@gmail.com чи в соціальні мережі проєкту. Дуже часто саме такими шляхами до платформи звертаються рідні загиблих військових. Заявок буває так багато, що не вистачає людей, щоб їх усіх оперативно опрацювати.
Це один із проявів пам’ятування, яким займається “Меморіал”. Але є й інші. Наприклад, трансляція відео про загиблих на екранах торгових центрів, вокзалах, у кінотеатрах, потягах, організаціях пам’ятних заходів, зйомки документальних фільмів тощо.
Приклад здорового суспільства, каже Юлія Лозинська, коли воно розділяє горе втрати з родинами, що його переживають. Сьогодні один із найпростіших способів віддати шану загиблим — долучитись до хвилини мовчання. Саме це дозволяє відчувати солідарність.
Також щоранку о 9 годині медіапартнери “Меморіалу” публікують у себе некрологи загиблих на війні. Це ще один зі способів пам’ятування. Якщо є люди, які не знають, з чого почати вшановувати пам’ять, то можуть перечитувати ці історії у хвилину мовчання.
“Культура пам’яті починається сьогодні, і з тих проявів, які ми можемо собі дозволити. Зараз у нас мета — формувати культуру пам’яті, яка вшановує і загиблих цивільних, і загиблих військових, яка допомагає формувати культуру співчуття, яка об’єднує нас та підтримує наше суспільство”, — наголошує Юлія Лозинська.
“Чека” про пам’ятування та меморіалізацію
Однією з тих, хто порушував питання культури пам’яті в Україні, була Ірина Цибух з позивним “Чека” — бойова медикиня батальйону “Госпітальєри” (її історію читай тут), українська активістка та журналістка. Тепер Ірині назавжди 25-ть — 29 травня 2024 року вона загинула на Харківському напрямку.
Сьогодні особливо важливі слова “Чеки”. Ми маємо берегти пам’ять про загиблих цивільних, полеглих захисників та захисників, зокрема про самі Ірину. Ось декілька цитат Ірини про культуру пам’яті та меморіалізацію, які змушують задуматись:
- “Треба теж розуміти дві речі. Перша — суспільство формує пам’ять чи пам’ять формує суспільство, — я скоріше за другий варіант. І друга — це те, що ми робимо це не для себе, а для майбутніх поколінь. І пам’ятування загалом робимо не для загиблих людей, бо вони вже загинули, а робимо для тих, хто буде далі про це все знати. Ми знаємо про це найкраще, тому що ми є учасниками цих подій, але потім буде багато людей, одного дня, не знаю коли, які вже не будуть так активно пам’ятати, як ми. Тому я так вчепилася в цю тему”. Цитата Ірини Цибух з інтерв’ю для Костянтина і Влади Ліберових, проєкт “Станція Краматорськ”.
- “Насправді Мінвет, інші інституції повинні стратегічно закладати уявлення про пам’ять, про те, що таке пам’ятування і як ми пам’ятаємо тепер, і модерувати ці проєкти та ініціативи, не обов’язково створювати їх, тому що цих ініціатив ми тепер спостерігаємо дуже багато”. Цитата Ірини Цибух з інтерв’ю для Костянтина і Влади Ліберових, проєкт “Станція Краматорськ”.
- “Смуток за людьми, яких ми втратили, накладає на нас відповідальність. І це відповідальність живих перед мертвими — свідчити про те, що відбулось, та про зло, з яким ми зіштовхнулись.
Національна трагедія впливає на нашу ідентичність через жертовність. Ми цією жертвою об’єднані і вона робить нас частиною зграї. Спільні терпіння єднають більше, ніж спільні радощі. І проживати індивідуальну та групову травму допомагає ритуалізована жалоба. Вона дозволяє відділити теперішнє від минулого та реалізувати нашу відповідальність. Таким ритуалом може бути якась фізична дія в певному місці за визначеними правилами.
Одним із таких важливих ритуалів є хвилина мовчання. Вона дає змогу почати свій день із вдячністю тим, хто віддав за нього життя.
Бізнеси можуть персоналізувати хвилину мовчання. Кожен з нас може думати про щось своє. Ви можете присвятити її вашому полеглому клієнту, працівнику, родичу когось із ваших працівників. Адже ми наближаємось до того, що у кожного є знайомий або знайома, які загинули на війні. І момент мовчання — це про шану та загальнонаціональну єдність”. Цитата Ірини Цибух із зустрічі у “Ветеран Хабі”.
І є приклади того, що до слів “Чеки” прислухаються.
“Ми ввели хвилину мовчання. Ви спостерігаєте і бачите це тепер кожного випуску. Нас надихнула Іра Цибух…” — повідомила співзасновниця та ведуча шоу “ебаут” Катерина Мотрич у черговому випуску.
Вона також пригадала, що недавно у коментарях до випуску побачила слова про те, що хвилина мовчання у їхньому шоу недоречна, адже коментаторка дивилась “ебаут”, щоб розслабитися та відпочити від війни.
“Загалом я дуже-дуже довго намагалася пояснити, що хвилина мовчання — це не час трауру, це час поваги і момент, коли ти вшановуєш і згадуєш тих, хто загинув: і цивільних, і військових. Не варто сприймати хвилину мовчання як щось, від чого треба буде потім відпочивати. На жаль, ми живемо в такому світі, де після кожного дня пасувало б сісти і відпочити, така наша реальність. А хвилина мовчання — це не щось трагічне, це навпаки момент, яким можна пишатись і щодня виконувати цей ритуал. Тому що на таких ритуалах побудована свідомість нашої нації. І я закликаю кожну людину щодня о 9 ранку обов’язково зупинятися і вшановувати пам’ять. Це маленький, дуже короткий, однохвилинний ритуал, який робить із вас людину”, — наголошує Катерина Мотрич.
Від редакції:
Що робити під час хвилини мовчання:
- Головне — зупиніться. Навіть якщо ви кудись поспішаєте, адже йдеться всього про одну хвилину.
- У тиші вшануйте тих, хто віддав життя за Україну.
- Під час хвилини мовчання ви можете згадати когось із близьких, знайомих чи просто людей, яких ви знали і які, на жаль, загинули.
- Під час хвилини мовчання ви можете помолитися за загиблих.
- Якщо ви з дітьми — пояснюйте їм, чому важлива хвилина мовчання.
Що не слід робити під час хвилини мовчання:
- Байдуже продовжувати рух далі.
- Вдавати, що ви не чуєте оголошення про хвилину мовчання або не розумієте, про що йде мова.
- Голосно розмовляти чи сміятись.
- Вмикати музику або розважатись у будь-який інший спосіб.
- Не припустимий будь-який прояв неповаги до військовослужбовців та загиблих воїнів.
Підтримайте проект на Patreon
