У Львові ми маємо єдину в Україні і одну з небагатьох в світі точну копію Туринської Плащаниці, освячену на оригіналі, яку нам подарував Ватикан у 2005 році. Про історію Плащаниці і про те, де у Львові доторкнутися до Христа, розповідає львівська екскурсоводка Олександра Дябіна.
Джерело: Tvoemisto.tv.
Страсна п’ятниця – день завжди особливий, скорботний день, коли ти зупиняєшся і розважаєш над тими словами, які написані на куполі каплиці Боїмів у Львові: «Хіба твої страждання є більшими за мої?» – запитує нас, львівських перехожих, Ісус Христос.
Зараз маємо важкий час, наша країна кровоточить. Сьогодні хочу розповісти про реліквію, яка напряму пов’язана з сьогоднішнім днем і з нашим містом – Туринську Плащаниця і її копію, зроблену і освячену на оригіналі в Італії і передану у дар українському народу як символ віри, смерті і чуда Воскресіння Господа нашого Ісуса Христа. Ця святиня доступна кожному і зберігається в Соборі Святого Юра. І хто знає, можливо, щира молитва перед цією коштовною реліквією наблизить нашу перемогу і наше спасіння.
Отже, що таке плащаниця? Це дорога, лляна, домоткана тканина прямокутної форми, в яку було загорнуте тіло Ісуса Христа, якого жорстоко понівечили і закатували до смерті. Тканина була довга, така, щоб могла огорнути тіло з двох сторін. Її реальні розміри – 4,36 метри довжиною і 1.13 шириною. Вона має відбитки золотисто-коричневих відтінків, які є точним фотонегативом, що відобразились на полотні. Проглядаються всі анатомічні і фізіологічні деталі. Все настільки досконало, що це нагадує справжню світлину, зроблену більше 2000 років тому.
Історія походження полотна сягає перших днів християнства. В Святому Письмі можемо прочитати, що коли жінки на третій день прийшли в печеру, де лежав мертвий Ісус, щоб завершити похоронний обряд ,вони знайшли лише тканину, ту саму плащаницю. Не розуміли, що сталось, допоки ангел до них не звернувся «Чому ви шукаєте Живого між мертвими? Немає Його тут, бо воскрес!» (Лука 24,5-6)
Перша згадка про плащаницю датується 1204 роком, коли реліквію вивезли як трофей з Константинополя. В одному з досліджень згадується Робер де Кларі (хрестоносець), який згадував про храм «Пресвятої діви Марії» у Влахерні, де зберігалась плащаниця і щоп’ятниці її виставляли для віруючих, щоб вони могли на власні очі побачити зображення Господа Ісуса Христа. Тканину вивезли до Європи з Константинополя як воєнний трофей. Разом з іншими реліквіями вона опинилась у французького короля Людовіка IX у 1238 році.
Наступна згадка – 1353 рік, знову Франція, тепер плащаниця є власністю графа Жофрея де Шарні, маєтки якого були поблизу Парижа. Через 4 роки, у 1357 році, після смерті Шарні плащаницю почали виставляти в маленький церкві у Франції, однак місцеві священнослужителі віднеслися до реліквії з підозрою і навіть звернулися до Папи Римського Климентія VII з тим, аби він заборонив видавати її за християнську святиню.
За свою історію плащаниця неодноразово потрапляла у пожежі, щоб очистити її від наслідків вогню і заодно і перевірити на справжність її неодноразово піддавали дослідам – варили в олії, прали, однак зображення залишалось.
Онука герцога Шарні, яка успадкувала реліквію, віддала її герцогу Савойскому, а той в свою чергу перевіз реліквію до Турину, де вона і зберігається донині. Савойський дім володів плащаницею до 1883 року до смерті короля Умберто II.
Король, який помер у Португалії, заповів право власності на реліквію Ватикану, проте він забажав, щоб реліквія не покидала Турин і зберігалась в Соборі Івана Хрестителя, тут вона знаходиться і зараз.
Святиню зберігають в срібному саркофазі під трьома замками. Зараз Туринська Плащаниця належить виключно Папі Римському і будь-які дії, пов’язані з нею, можуть відбуватись лише з безпосереднього дозволу найсвятішого отця.
У 1578 році реліквія вперше була вийнята з футляру для вшанування архієпископом Мілану Карлом Баромео. Туринську Плащаницю відкривають для людей дуже рідко. Зокрема, її виставляли на показ у 1898, 1931, 1933, 1969, 1973, 1978, 1996, 2000, 2010, 2015 роках.
Плащаниця вціліла навіть після пожежі у 1534 році, стала лише обвугленою вздовж складок. Відновити її повністю не вдалося, але образ на полотні дуже чіткий. На ньому можна побачити риси обличчя, волосся, бороду, пальці, долоні, схрещені внизу живота. Дуже помітні сліди крові від численних ран на тілі, з чола і волосся, наче стікає кров. Сліди від тортур простягаються на груди, спину, ноги. На зап’ястях можна побачити кров. Реалістична картина смерті закатованої людини.
Ще одне випробування на реліквію чекало у недалекому 1997 році. В ніч з 11 на 12 квітня загорівся головний собор Турину. Чудом вдалось врятувати святиню. Рятувальник Маріо Трематоре розбив куленепробивне скло і витягнув саркофаг з дорогоцінною тканиною. Після того випадку рятувальник пережив особисте навернення і свідчив про те, що його життя набуло сенсу і він став щасливою людиною.
Плащаницю сміло можна назвати найдосліджуванішою тканиною всіх часів і народів. Вчені дослідили на Плащаниці кров IV групи, монети, що були за часів римської окупації, правління Пилата. Помітили навіть пилок рослин, які проростали в Палестині 2000 років тому. Дослідники навіть змогли довести той факт, що тіло було загорнуте в тканину від 36 до 40 годин – саме стільки часу минуло з моменту поховання до моменту Воскресіння.
У Львові ми маємо єдину в Україні і одну з небагатьох в світі точну копію Туринської Плащаниці, освячену на оригіналі, яку нам подарував Ватикан у 2005 році.
Вперше львів’яни побачили копію плащаниці у вересні 2002 року. Це була копія з Мінська, тисячі людей чекали можливості помолитись біля святині. Тоді і виникла ідея того, що в Україні має бути своя копія Плащаниці. Благословення на виготовлення копії ми отримали від тепер вже святого Папи Йоана Павла ІІ. Під час свого візиту до України він був вражений кількістю віруючих в Україні. Він казав, що українці – дуже молитовний народ і щиро вболівав за простих людей і молоду державу. «Нехай ця плащаниця обійме весь народ, який живе на українській землі». Це був батьківський заповіт, щоб плащаниця Христова нас об’єднала і ми стали однодумцями.
Блаженніший Любомир Гузар завжди наполягав на тому, аби реліквія була у відкритому доступі (так не є в інших країнах).
Для того, щоб будь-хто, будь-коли міг прийти з молитвою і призадуматись над життям Ісуса Христа та, зрештою, і над своїм власним. Саме Гузар наполіг на тому, щоби реліквія відвідала всі обласні центри України.
У 2002 році у Львові був створений комітет «Туринська плащаниця». У її початковий склад входили лише львів’яни, проте Блаженніший Любомир висловив бажання, щоби ця реліквія належала всій Україні, а не лише Львову і УГКЦ. Тоді до комітету долучили людей з різних областей і навіть з різних конфесій. Плащаниця стала тим проєктом, який об’єднав усіх в інтересах України.
Кульмінацією став візит у Ватикан у листопаді 2005 року, коли Папа римський Бенедикт XVI благословив копію для України. Українці на знак подяки подарували папі Бенедикту XVI і хранителю Туринської плащаниці мон сеньйору Джузеппе рідкісні примірники Острозької Біблії. Ватикан, коли приймав рішення про передачу в Україну копії, взяв до уваги той факт, що церква в Украні була довгий час переслідувана і пережила важкий радянський період.
Наша українська копія є першою копією після пожежі 1997 року. Всі бажаючі можуть побачити її в Соборі Святого Юра, помолитись в тиші храму, попросити Господа про те, чого потребують для себе чи для свого ближнього. Кожен може прихилитись зі смиренням і молитвою до святині, яка стала свідком смерті і чуда Воскресіння Господа нашого Ісуса Христа. Особливо зараз, коли маємо такий важливий переломний момент в нашій історії. Біжіть в Собор Святого Юра за Святими Тайнами і світлою реліквією, яка несе в собі благу звістку про спасіння всього людства.
Фото надала Олександра Дябіна
Підтримайте проект на Patreon
