22 квітня, 110-ті роковини від дня смерті найстаршого сина Івана Франка, перекладача, етнографа, фольклориста, редактора, джерелознавця, дипломованого знавця «греко-латини» і поціновувача античної поезії, вірного і надійного помічника, секретаря, опікуна Каменяра – Андрія Франка. До вашої уваги 10 цікавих фактів з його біографії.
УЛЮБЛЕНИЙ ПЕРВІСТОК
16 липня 1887 року у Львові у Івана Франка та його дружини Ольги народився первісток. «Андрусь», «Андруньо», «Андрусько», «Андруник» – був хоч і хворобливою, але безмежно залюбленою дитиною. В листі до Михайла Драгоманова Франко писав: «…жінка ним не налюбується, та й я якось веселіше працюю під його чалапкання і балакання». Хлопчика охрестили 15/17 жовтня 1889 року у православній церкві у Львові. «Хлопчик мене радує і печале разом, начинає дуже капризничать, усе хоче буть на моїх руках. Хочу його садити, а він вигинається і не дасться, посадити, врешті я його положу. Вийду в другу хату, а він хникає, хникає аж доки я не витримаю прийду до него…», – писала Ольга Франко.
МАМИН МІЗИНЧИК
Андрій був улюбленою дитиною мами. Він ріс мовчазним, тихим і спокійним хлопчиком і був геть не подібний на своїх молодших братів. «Тарасьо і Петруся дуже веселі, здорові, а Андруся все чогось смутний. Чи він так мислить над чимсь, чи він має в собі якись недостатки – не знаю, а може, він вийде з того, як говорила не раз баба», – писала Ольга Франко чоловікові. Влітку, коли вибиралися на природу, Іван Франко любив ходити на тихе полювання разом зі уважним Андруником, який поділяв особливу пристрасть батька. «Щоб заповнити час, ходимо оба з Андрієм щодень на гриби, хоча властивого врожаю правдивих ще не було, а може й зовсім не буде. Два рази ходили ми на афини і принесли по неповному кошику», – писав Іван Франко дружині.
ПРИСТРАСТНИЙ ФІЛАТЕЛІСТ
Франковий первісток вирізнявся своєю мовчазливістю і вдумливістю, йому важче давалися фізичні навантаження. Проте з дитинства Андрій виявив себе як завзятий марколюб . Тому попри усю свою зайнятість, Іван Франко намагався додати до Андрієвої колекції різноманітні марки. «Андруся дуже втішився тим маркам, що ти йому прислав. І по тому поводу була зараз же бійка межи хлопцями», – писала пані Франкова чоловікові.
ЗАВЗЯТИЙ УЧЕНЬ
Андрій змалку ріс дуже хворобливою дитиною, тому пішов до школи пізніше, разом з молодшим на два роки Тарасом, який був для нього близьким другом і надійним помічником як в дитячих пустощах, так і в навчанні. З 1894 р. брати Андрій і Тарас навчалися у народній школі ім. Марії Магдалини, а 1895 р. вступили до цісарсько-королівської академічної ґімназії, яку закінчили 1907-го. Тарас Франко в автобіографічному оповіданні «На Чивчин!» писав, що Андрій «начитаний і напханий наукою, як гуска в осені галушками». Вчився Андрій добре, дуже любив німецьку літературу та культуру; важче давалася йому математика. Попри свою тяжку недугу Андрій багато читав, любив вчитися і мав гарну пам’ять.
МУЧЕНИК НЕВІЛІКОВНОЇ ХВОРОБИ
Ще у дитинстві з Андрієм сталася біда, яка залишила слід на усе життя. За спогадами брата Тараса, епілепсія в нього почалася від випадку, коли одного разу місцеві хлопчаки кинули в Андрія каменем і потрапили у голову, пошкодивши череп та, очевидно, травмувавши мозок. Про цей страшний день згадувала сестра Анна Франко: “Одного разу вечором ми верталися домів Андрій біг попереду. Нараз вискочив з-за плоту жидик, кинув великим каменем і поцілив Андрія простісінько в голову. Андрій упав на землю безпритомний, обіллятий кров’ю. Тато заніс його до дому. Покликав лікаря. Згодом рана загоїлася, й здавалося, що горе проминуло. Та так не сталося: в мозку залишилася травма, і під її впливом бідний Андрій після кількох років дістав тяжку невиліковну недугу – епілепсію».
КЛАСИЧНИЙ ФІЛОЛОГ
Після закінчення ґімназії у 1907 р. Андій і Тарас вступили на філософський факультет до Львівського університету. Однак, недуга батька завадила повноцінному навчанню. З 1908 р., коли внаслідок хвороби в Івана Франка були фактично паралізовані руки, Андрій допомагав йому і у побуті, літературній та науковій роботі. Майже весь вільний час Андрій віддавав батькові. Водночас, активно займався й власними науковими студіями. Андрій закінчив Львівський університет у 1912 році.
СЕКРЕТАР КАМЕНЯРА
Поруч з Іваном Франком завжди був Андрій, який став його незамінним помічником і виконував синівський обов’язок. «У похилому віці Татові потрібен був особистий секретар тримати в порядку рукописи і листи, пагінувати сторінки, комплектувати часописи, вести бібліографію домашньої бібліотеки, давати консультації гостям-читачам. Допомагали йому всі три сини, але найбільше Андрій, який найкраще з-поміж нас орієнтувався в особистому архіві батька, найшвидше міг відшукати потрібну книгу, сторінку, цитату», – писав у своїх споминах Тарас Франко. Під диктування батька він писав наукові та художні твори, робив переклади, коментарі, редагував тексти. Зокрема, нарис Івана Франка «Історія моєї хвороби» був писаний рукою сина. Завдяки Андрієві побачило світ українське мудрослів’я Івана Франка «Галицько-руські народні приповідки». У передмові до ІІІ тому Іван Франко резюмував: «На закінчення складаю щиру подяку моєму синові Андрієві, без якого помочі і дуже старанного співробітництва я при безвладності обох рук не міг би був повести сеї праці так, як вона фактично доконана. Особливо немало праці задав він собі в систематичнім впорядкуванні рукописного матеріалу та в добиранні численних варіантів із друкованих джерел», – писав Іван Франко.
ВІРНИЙ ПОМІЧНИК
Андрій відігравав важливу роль у житті Івана Франка і був його надійним супутником у подорожах. На початку 1909 р. їздив з Іваном Франком на лікувальний курорт у м. Ловран (територія сучасної Хорватії). Як почувався письменник під час перебування у Ловрані і якими були його справи, Андрій писав Карлу Бандрівському: «Високоповажний пане! Завдяки лікарству д. Едера татові тепер значно полегшало, через що і спить добре, і навіть відчуває деяку полекшу в руках, – писав Андрій. – Маю надію, що незадовго руки цілком випростуються». Супроводжував Андрій батька до різних міст і сіл, де Франко публічно читав свого “Мойсея”. Їздив також до Києва забрати хворого батька. Сучасники згадували, що з Києва І. Франко виїхав увечері в неділю 12 квітня 1909 року разом зі старшим сином Андрієм. По від’їзді письменник казав, що він почував себе тут краще і обіцяв приїхати влітку знову, щоб зробити ряд екскурсій по старих приватних архівах, бібліотеках, монастирях і церквах.
ОПТИМІСТИЧНИЙ ДОСЛІДНИК
Заохочення Іваном Франком своїх дітей до збирання фольклорно-етнографічного матеріалу суттєво вплинуло на їхні наукові інтереси. Під впливом батька Андрій Франко, як і його брати, зацікавився науковою та дослідницькою роботою, розпочав власні студії у галузі фольклору та етнографії. По закінченні навчання в університеті Андрій, за порадою батька, підготував наукову розвідку «Григорій Ількевич як етнограф». Тарас Франко згадував: «В роках 1910-1913 Андрій уже менше помагав татові. Працював над власною дисертацією «Григорій Ількевич як етнограф», що згодом вийшла окремим друком уже по смерті Андрія в 1913 р.».
«Я ВТРАТИВ В НЬОМУ… НАЙДОРОЖЧОГО ПОМІЧНИКА»
Тяжка недуга була постійною товаришкою Андрієвого швидкоплинного життя. На 26-му році життя, в ніч з 21 на 22 квітня 1913 року, Андрій Франко помер від епілепсії. Про цей трагічний день брат Тарас згадував: «На весні 1913 року Андрій почував себе погано. В нашому садку саме зацвіли жовтуваті іриси. Дня 21 квітня під вечір ми троє, як звичайно, пішли до СОКОЛА на гімнастику. Вільні, долівкові вправи Андрій робив дуже пильно і старанно, а потім з великим запалом вправлявся ще на бруссях /поруччях/.
– Андрію, – кликали ми з одягальні – чому не перебираєшся? Тож до дому пора йти!
– Знаю! Але ще трохи покручуся!
– Немов прочуваючи, що в останнє.
До дому йшов пиняво. Вечеряти не захотів. А ранком його не стало. Раптова смерть Андрія всіх дома приголомшила. Мама гірко ридала. Тато був пригноблений і заломаний душевно. Я нарвав букет квітів з нашого саду на шлях у вічність. Дорогому братові, першому помічникові Великого Каменяра».
«Поховали Андрія скромно на віддаленому місці Личаківського цвинтаря. Тато припав на коліна коло домовини, а сльози котилися по його обличчі… Та довелося лишити дорогу могилу, іти додому», – згадувала сестра Анна.
Передчасна смерть Франкового первістка спричинила глибоке потрясіння для обох батьків, особливо для Ольги Франко, яка так і ніколи не змирилася зі смертю улюбленого сина.
Ольга Нижник, заступниця директора Міжнародного фонду Івана Франка
Джерело: Франкові.
Підтримайте проект на Patreon
