У Національному музеї у Львові – справжній бум навколо виставки творів Марії Примаченко з приватної колекції киянина Едуарда Димшиця
Про це повідомляє журналіст Еспресо.Захід
Напевно, секрет у барві – жовтій, помаранчевій, червоній, яскраво голубій…Чи в образах – коли казкові істоти так нагадують людей. Чи в підписах до картин, таких незвичних як на сучасника, однак неймовірно притягальних, які хочеться відчитувати і в які хочеться заглиблюватися, фантазуючи на тему. Або у всьому разом, споглянувши яке, відчуваєш, як тобі розвиднюється і як – попри всі тривоги та страхи – стабілізується твоя психо-емоційна система. І не тільки твоя.
Отож ідея виставити в Національному музеї у Львові приватну колекцію творів Марії Примаченко киянина Едуарда Димшиця – відомого мистецтвознавця, академіка, колекціонера – виявилася – попри всі попередні побоювання – і на часі, і такою, що має яскраво виражений лікувальний ефект. Недаремно уже в перші вихідні після відкриття виставки її відвідало понад тисячу людей. Не те, щоби це був прецедент у музейній історії ( ні, широко відвідуваними свого часу були і виставка творів Івана Марчука, і “Гуцульське Різдво”, й деякі інші проєкти). Але такий наплив люду у часи війни свідчить лише про одне: українці масово стужилися за життям, в якому є світло, гармонія і казка.
“І дуже позитивний символізм, – розповідає мені співкураторка виставки, завідувачка відділу народного мистецтва Національного музею у Львові Любава Собуцька. – Адже навіть назва виставки “Дарую Україні” взята з робіт Марії Примаченко.А дарувати художниця любила. Хоча свої картини дарувала не всім. Мабуть, коли справді відчувала, що людині то ляже на серце чи коли хотіла подякувати. Художниця складної долі, яка ще в дитинстві захворіла на поліомієліт і страждала на нього до кінця свого життя, який довелося самотужки ставити на ноги свого сина (її чоловік загинув в 1941-му), яка напередодні Другої світової пережила славу в Парижі і яку не завжди розуміли у рідному селі, де прожила ціле життя, вона промовляла до світу через свої роботи. І в цих казкових персонажах не тільки казка. З допомогою дивних образів Марія Примаченко говорила про те, що її турбувало і що не залишало її байдужою”.
Тема війни, Чорнобильської трагедії, інвалідів у суспільстві, пияцтва… “Звірі й птахи починають все більше й більше нагадувати людей”, – ще на початку 70-х аналізував її твори мистецтвознавець Олександр Найден. Бо ось “Два папуги на квітках гудуть, гудуть. Хлопці з армії ідуть, радість матерям несуть” чи “Зівака по лісу блукав, хвостом їжу здобував, зівак своїх годував”…
“Примаченко ввела Україну і світ у маєво фантастики і дива, повернувши нас від лінійної схеми, – до “неймовірного”, а отже – до “Божественного”, – у свій час писав про самобутню художницю режисер театру і кіно, мистецтвознавець Лесь Танюк. І далі : “Це не просто підписи чи моралізація. Це маленькі “новелки абсурду” з того “фантастичного гумору”.
“Марія Примаченко – звичайна українська селянка, що народилась і прожила увесь свій вік у селі Болотня на Київщині, – наголошують організатори. – Майстриня не здобула навіть середньої освіти, та, втім, навчалась усе життя, й у своїх роботах створила фантазійний світ, який зачарував серця мільйонів…Спираючись на традиції народної творчості, вона вигадала неповторні образи, міцно пов’язані з Україною. Вони красномовно транслюють феномен української ідентичності, зберігаючи нетлінний духовний код української нації”.
Варте уваги, що експозицію склала майже сотня творів Марії Примаченко переважно з останнього десятиліття її творчості. Як зауважив власник колекції Едуард Димшиць, роботи Примаченко він збирав упродовж тридцяти років. І представлення його збірки – далеко не перша виставка творів Марії Примаченко у Національному музеї у Львові.
“Ніхто достеменно не порахував, скільки сьогодні налічує творча спадщина художниці, – каже Любава Собуцька. – Цифри, які фігурують – різняться. Але безсумнівно одне, скільки б не було виставок художниці, її світ завжди буде тим, що спонукатиме до нього торкнутись”.
Виставка Марії Примаченко експонуватиметься у Національному музеї у Львові до 30 жовтня.
Підтримайте проект на Patreon
