Борис Джонсон: британський прем’єр, який порушив усі правила

Скандали, які б потопили інших політиків, не вплинули на нього. Він завжди умів дати відсіч.

Джерело: ВВС. Україна.

В епоху нудних, механічних політиків він вирізнявся характером – а його неслухняну біляву зачіску та трохи незграбну поставу неможливо було з кимось переплутати. Це допомогло йому завоювати ту частину електорату, до якої не змогли достукатися інші політики.

Він провів два терміни на посаді мера Лондона та став обличчям кампанії 2016 року за вихід Британії з Європейського Союзу. Його переконлива перемога на загальних виборах 2019 року зміцнила його репутацію серед колег-торі як людини, здатної виграти будь-які вибори.

Але потім прийшла пандемія коронавірусу.

Скоріше, питання виникли саме до характеру і поведінки Джонсона.

Вечірки, які він зі своїми співробітниками проводив в офіційній резиденції на Даунінг-стріт, призвели до звинувачень у тому, що він не відповідає високій посаді.

І за свою 35-річну політичну кар’єру він не вперше стикався з такими звинуваченнями.

“Король світу”

Олександр Борис де Пфеффель Джонсон був амбітною дитиною, яка заявляла, що хоче бути “королем світу”.

Він народився у богемній англійській родині вищого класу в Нью-Йорку й був одним із шести братів і сестер, серед яких була дуже висока конкуренція.

Він мав ідилічне дитинство, яке зокрема проводив на сімейній фермі в національному парку Ексмур на південному заході Англії.

На початку 1970-х сім’я переїхала до Брюсселя, де його батько, Стенлі Джонсон, отримав роботу в Європейській комісії.

Борис відвідував Європейську школу в бельгійській столиці, де подружився зі своєю майбутньою дружиною Мариною Вілер.

У 1973 році, коли шлюб його батьків розпався, він поїхав до школи-інтернату в Англії, а згодом отримав стипендію в найпрестижнішій приватній школі країни, Ітоні.

Директор Ітона сер Ерік Андерсон описав юного Джонсона як людину, яка “збагачує життя довкола і приємна у спілкуванні, але водночас зводить з розуму”.

Його вчитель Мартін Геммонд дав своєму учневі гострішу оцінку в листі 1982 року до його батька, який також цитує Гімсон.

“Борис іноді виглядає ображеним, коли його критикують за повну відсутність відповідальності”, – написав Геммонд про 17-річного Джонсона.

“Мені здається, він щиро вважає, що з нашого боку просто ганебно не розглядати його як виняток, людину, яка має бути вільною від зобов’язань, які мають усі інші”.

Оксфордський клуб пияків

З Ітона Джонсон пішов до Оксфордського університету, щоб вивчати класичну літературу. Там він став президентом “Оксфордського союзу” – престижного дискусійного товариства, заснованого в 1823 році, – а також членом сумнозвісного Буллінгдонського клубу.

Він одружився з однокурсницею Аллегрою Мостін-Овен, яка за сумісництвом працювала моделлю, влаштувавши грандіозну церемонію.

За словами Ендрю Гімсона, Джонсон примудрився з’явитися на власному весіллі не в тому одязі та згубити обручку протягом години після церемонії. Цей шлюб тривав менше трьох років.

Джонсон закінчив Оксфорд і розпочав кар’єру журналіста – став репортером-стажером у газеті Times.

Але він втратив роботу після того, як сфальсифікував цитату – інцидент, який він пізніше назвав “найбільшим шахрайством” і додав, що це найбільша помилка, якої він припустився в житті.

На посаді брюссельського кореспондента Telegraph Джонсон почав висміювати правила, ухвалені Європейською комісією, хоча багато його колег-репортерів вважали, що його історії були перебільшеними, а в деяких випадках просто неправдивими.

У 1999 році Джонсон став редактором журналу Spectator, а через два роки пішов у політику, отримавши місце у Консервативній партії у місті Генлі в Оксфордширі.

На той час він був одружений з Мариною Вілер, своєю подругою дитинства з Брюсселя, яка стала успішною адвокаткою.

Їхня перша дитина, Лара Леттіс, народилася в 1993 році, а невдовзі після неї в пари народилися ще троє дітей – Майло Артур, Кассія Пічес і Теодор Аполло.

Джонсон визнав, що бути одночасно журналістом і політиком складно: “Я думаю, що деякий час я успішно їздив верхи на двох конях, але були моменти, коли відстань між двома кіньми ставала аж надто великою”.

Він приєднався до тіньового кабінету тодішнього лідера Консервативної партії Майкла Говарда, але був звільнений після того, як приховав правду про те, що у нього був роман на стороні.

Джонсон пішов з посади редактора Spectator. Він швидко став упізнаваною постаттю на телебаченні, будучи частим гостем комедійного шоу BBC Have I Got News For You.

Його трохи незграбна й дивакувата постать привернула увагу глядачів, але, попри свій глузливий образ, він мав великі амбіції.

Можливість піднятися політичними кар’єрними сходами з’явилася в 2007 році, коли Джонсон висунув свою кандидатуру від консерваторів на посаду мера Лондона.

На подив багатьох, він здобув переконливу перемогу, набравши понад мільйон голосів, і за чотири роки його знову переобрали – хоч і не з такою переважною, але все ж значною більшістю.

Один з найбільш дивакуватих знімків його політичної кар’єри – фото, на якому він висить на тросі, весело розмахуючи британськими прапорцями.

Після перебування на посаді мера Джонсон був обраний депутатом парламенту від округу Аксбрідж і Саут-Русліп.

Після відносно спокійного року, коли про нього майже не чули, Джонсон повернувся на шпальти газет, коли оголосив, що проводитиме кампанію за референдуму щодо виходу Британії з ЄС.

Це стало сильним ударом для Девіда Кемерона, який сподівався, що Джонсон спрямує свою харизму на те, щоб, навпаки, заохочувати виборців залишитися в ЄС.

Під час цієї кампанії Джонсон продемонстрував увесь спектр своїх навичок, хоча й зазнав сильної критики за оманливу заяву про те, що Британія відправляє ЄС 440 мільйонів доларів щотижня.

Він зробив невдалу спробу стати лідером Консервативної партії після того, як Кемерон пішов у відставку. Джонсон вже навіть думав завершити свою політичну кар’єру.

Але знову ж таки, на подив багатьох спостерігачів, тодішня переможниця Тереза Мей призначила Джонсона міністром закордонних справ.

Його опоненти почали нишпорити в архівах, шукаючи його минулі помилки та необережності.

Серед них виявилась газетна колонка 2007 року, де йшлося, що тодішня держсекретарка США Гілларі Клінтон виглядає як “медсестра-садистка в психлікарні”.

Він також був змушений вибачитися перед Папуа-Новою Гвінеєю за згадки про канібалістичні оргії та вбивства вождів”.

Також він перепрошував за використання расистських висловлювань щодо колишніх британських колоній.

Під час своєї роботи в міністерстві закордонних справ пан Джонсон проводив жорстку політику щодо Росії та вислав 23 дипломатів після отруєння колишнього шпигуна Сергія Скрипаля.

У 2018 році він залишив кабінет міністрів на знак протесту проти угоди Терези Мей щодо брекзиту, яку він вважав занадто м’якою.

Він повернувся до своєї колишньої високооплачуваної роботи оглядача газети Daily Telegraph й одразу ж зіткнувся з проблемами, коли його звинуватили в ісламофобії після того, як він сказав, що мусульманки, які носять бурки, “схожі на поштові скриньки”.

Він залишався суворим критиком Терези Мей, і, коли вона була змушена піти у відставку, він знову висунув свою кандидатуру на посаду лідера своєї партії.

І цього разу досяг успіху.

Його перші кілька місяців у цій ролі виявилися непростими. Йому було важко керувати, маючи спочатку невелику більшість у Палаті громад, а потім і зовсім її не маючи.

Він вів партизанську війну з депутатами, які намагалися заблокувати його стратегію щодо брекзиту, включно з деякими високопоставленими членами власної партії.

Він зробив сміливий і дуже суперечливий крок, коли спробував призупинити роботу парламенту, щоб забезпечити вихід Великої Британії з ЄС 31 жовтня 2019 року, з угодою чи без неї. Пізніше Верховний суд визнав це незаконним.

У 2019 році він ризикнув, оголосивши загальні вибори та проводячи передвиборчу кампанію з обіцянкою “виконати брекзит”. Ризик окупився, і Джонсон повернувся до влади з найбільшою консервативною більшістю з часів розквіту Маргарет Тетчер у 1980-х роках.

Його угоду про брекзит схвалили, і 31 січня Британія покинула ЄС.

Пандемія

На початку 2020 року здавалося, що переговори про торговельну угоду з ЄС будуть ключовим завданням його уряду, а брекзит – його спадщиною.

Однак за кілька тижнів, як і решта світових лідерів, він зіткнувся з безпрецедентною кризою у сфері охорони здоров’я.

Здавалося, що уряд був абсолютно неготовий до пандемії, медпрацівники зіткнулися з нестачею засобів захисту, а коронавірус поширився у будинки для літніх людей.

Даунінг-стріт применшив серйозність його стану, але коли його виписали, прем’єр-міністр визнав, що “результат міг бути яким завгодно”.

Менш ніж через три тижні його наречена Керрі Саймондс народила первістка, якого назвали Вілфредом. Пара одружилася на таємно запланованій церемонії у Вестмінстерському соборі наприкінці травня 2020 року.

Джонсон завжди неохоче розповідав про своє особисте життя, але відомо, що він має семеро дітей, зокрема другу дитину від Керрі, чотирьох від Марини Вілер і ще одну дитину від арт-консультантки Гелен Макінтайр.

За 20 місяців між народженням дітей Джонсонів Британія змінилася майже до невпізнання. Порівняно з іншими розвиненими західними країнами, рівень смертності від Covid був вищим.

Але водночас країна була лідером у розробці та впровадженні вакцин. Борис Джонсон міг похвалитися тим, що йому вдалося зберегти економіку відкритою, коли розпочалася хвиля Омікрону.

Але почали наростати й інші проблеми.

Після того, як його колишній близький радник Домінік Каммінгс був змушений піти з Даунінг-стріт, у травні 2021 року виступив перед спеціальною комісією з різкою доповіддю, у якій заявив, що тисячі людей загинули марно через те, що Джонсон відкладав запровадження карантину та ігнорував поради науковців.

Каммінгс сказав, що його колишній бос “непридатний для посади” прем’єр-міністра.

Також щодо Джонсона відкрили розслідування у зв’язку з дорогим дизайнерським ремонтом квартири на Даунінг-стріт, де він жив зі своєю сім’єю, який оплатив донор від консервативної партії.

Підозри з прем’єр-міністра остаточно зняв його власний радник з етики лорд Гейдт, але він сказав, що Джонсон продемонстрував недостатню повагу до своєї ролі.

Потім була низка звинувачень у корупції та кумівстві, а також у нехтуванні стандартами та правилами поведінки.

Цьому також не допомогла спроба Джонсона переписати дисциплінарний кодекс для депутатів, щоб допомогти своєму союзнику Овену Патерсону, якому загрожувало відсторонення за порушення правил лобіювання. Пізніше Джонсон зізнався, що це було “великою помилкою”.

Але найгірше сталося в листопаді 2021 року, коли в таблоїді Daily Mirror з’явилося перше повідомлення про вечірки на Даунінг-стріт у той час, коли в Лондоні діяв карантин.

Трохи більше ніж через тиждень вибухнула ще одна бомба, коли з’явилося відео 2021 року, на якому персонал Даунінг-стріт сміється та жартує про проведення різдвяної вечірки.

Джонсон сказав депутатам, що він “розлючений” відео, і наказав провести розслідування. Але відповідальна за це людина – Саймон Кейс – була змушена піти у відставку після того, як з’ясувалося, що він організував зустріч у власному офісі.

Джонсон був змушений визнати, що був на вечірці в саду на Даунінг-стріт під час першого карантину, але він стверджував, що думав, що це був робочий захід.

Він був приголомшений подальшими викриттями, коли The Telegraph повідомила, що співробітники Даунінг-стріт влаштовували вечірки з випивкою в ніч перед похороном герцога Единбурзького.

Він вибачився перед королевою за поведінку свого персоналу в той час, коли сама королева скрупульозно дотримувалася коронавірусних обмежень й була сама на похороні чоловіка.

У звіті про 16 вечірок, проведених на Даунінг-стріт з 2020 року, чиновниця Сью Грей сказала, що деякі з цих заходів не мали відбутися.

Вона додала, що ці епізоди свідчать про “провал лідерства” з боку уряду.

Кабінет згуртувався навколо Джонсона з різним ступенем ентузіазму. Але саме депутати-консерватори захищали поведінку свого лідера перед розлюченими виборцями.

Тим часом Лейбористська партія отримала значне лідерство в опитуваннях громадської думки, вперше після того, як Борис Джонсон став прем’єр-міністром.

Потім почалося поліцейське розслідування щодо вечірок, які порушували карантин на Даунінг-стріт і у Вайтхоллі.

Загалом в результаті 83 людини отримали 126 штрафів – і серед тих були прем’єр-міністр і його дружина Керрі.

Потім був опублікований повний звіт Сью Грей про ці події, в якому було розкрито ще більше інформації про традицію п’яних вечірок, що сформувалася у резиденції прем’єра, тоді як решті країни було наказано залишатися вдома.

Цей документ і подальші витоки в ЗМІ призвели до того, що британці побачили ще більше ганебних фотографій Джонсона, який випиває з персоналом на цих заходах.

На тлі дедалі більшого гніву своїх виборців, опозиційні депутати-консерватори вирішили взяти справу у свої руки та проштовхнути вотум недовіри своєму лідеру.

Джонсон переміг у цьому голосуванні, але невдовзі опинився у новому скандалі навколо призначення його заступником члена парламенту Кріса Пінчера, щодо якого було розпочато розслідування за численними звинуваченнями в сексуальному насильстві.

У середу, 6 липня, Джонсон вибачився за призначення Кріса Пінчера після того, як йому повідомили про подану щодо нього скаргу про неналежну поведінку. Прем’єр-міністр визнав, що йому повідомили про скаргу в 2019 році, і він зробив “серйозну помилку”, не приділивши їй достатньої уваги.

Це спричинило низку відставок, зокрема канцлера Ріші Сунака та міністра охорони здоров’я Саджида Джавіда.

Через день – і після десятків подальших відставок – Джонсона нарешті змусили визнати поразку, і він заявив, що іде у відставку з поста прем’єра і лідера партії. Але буде керуватиме урядом до обрання нового лідера.

Американські гірки кар’єри політика, який кидав виклик політичному тяжінню протягом майже чотирьох десятиліть, нарешті зупинилися.

Але хіба можна виключити його чергове повернення?