Блудниці чи святі? Що стародавні жінки думали про секс

У своїй новій книзі “Втрачена нитка” вона описує, як вони сприймали свою сексуальність та протистояли чоловічим стереотипам.

Семонід Аморгський, давньогрецький поет, що жив у VII столітті до н. е., виділяв 10 основних типів жінок, які походять від різних тварин чи стихій.

Класифікація його виглядала так: від свині народжуються брудні, неохайні та ненажерливі жінки.

Від лисиці — хитрі й розумні, здатні “до добра і зла”, від собаки — жінки-пронози, що втручаються не у свої справи.

Зроблені з грудок землі — жадібні, з морської хвилі — вередливі та свавільні.

Від осла — хтиві та такі, що легко зраджують чоловікові, від ласки — злодійкуваті, від коня — страшенно ледачі, від мавпи — з потворним обличчям.

Єдині жінки, що стають даром божим для чоловіків, – це, на думку поета, працьовиті бджоли.

Як свідчить історія, жінки стародавнього світу зазвичай мали дуже закрите життя.

У Греції на людях вони носили чадру, у Римі мали опікунів (батька чи чоловіка), які їх контролювали.

Однак чи була концепція хтивої жінки суто чоловічою фантазією? Чи жінки стародавнього світу дійсно цікавилися сексом більше, ніж вважають?

Щоб відповісти на це запитання, треба розібратися, що ж насправді давні жінки думали про секс.

Переважна більшість джерел, що збереглися, написані чоловіками, схильними перебільшувати сексуальні звички жінок у той чи інший бік.

Деякі підкреслюють жіночі чесноти, виставляючи їх цнотливими, а іноді – майже святими.

Інші описують їх сексуально ненаситними блудницями.

Якщо спиратися тільки на ці джерела, то виходить, що жінки в стародавньому світі були або практично непорочними, або схибленими на сексі.

На щастя, можна заглянути в серця деяких прадавніх жінок, які пропонують значно глибший погляд на жіночу сексуальність.

Ні – жіночій сором’язливості

Заглиблюючись у стародавню історію, не можна пройти повз Сапфо – легендарну поетку, яка жила та творила у VII столітті до н.е.

Її життя – дивовижне і суперечливе, а в центрі творчості  — теми любові, еротизму, жіночої краси. Вона перша в історії літератури оспівувала лесбійське кохання та секс між жінками.

Любовні переживання у Сапфо зазвичай перегукується з явищами природи, з картинами її приголомшливої ​​краси, наприклад із блиском моря, запахом квітів, сяйвом місяця.

Від погляду на кохану людину в неї німіє язик, її кидає в піт, дзвенить у вухах, і здається, по венах тече вогонь, а не кров. Усе це знайоме кожному, хто коли-небудь відчував пристрасть.

В іншому вірші Сапфо описує, як прикрашала жінку гірляндою з квітів, і з тугою згадує, як на м’якому ліжку вона “вгамовувала [своє] бажання”. Це – зізнання жінки, яка розуміє нестримність закоханості.

На жаль, більша частина поезії Сапфо втрачена, втім в одному з її творів вчені знайшли посилання на “фалоімітатори” (грецькою olisboi).

У стародавній Греції їх зображували на вазах і використовували для сексуальних утіх та обрядів родючості.

Пізніше у Римській Імперії фалічні предмети часто виконували роль талісманів.

Стародавні жінки настільки не соромилися сексу та еротики, що деяких навіть ховали з предметами сексуального характеру.

У могилі етруської жінки VIII століття до н.е. вчені знайшли​ ​курильницю для пахощів із зображенням чоловіків і жінок, що торкаються геніталій одне одного.

Хто такі гетери

Достатньо відвідати стародавній бордель, наприклад, у Помпеях, щоб побачити, що секс часто виставлявся напоказ.

Стіни темних кімнат, у яких працювали секс-працівниці, вкриті графіті, більшість яких написали клієнти-чоловіки, котрі любили коментувати жінок.

Історичні звіти рясніють описами труднощів, яких зазнали ці жінки. Обвинувальна промова проти гетери (секс-працівниці з високим статусом) Неєри, виголошена афінським політиком Аполодором у IV столітті до н.е., дає розуміння нестабільності їхнього життя.

Але іноді ми чуємо інші думки представниць того світу – і їхні слова вражають.

Давньогрецька поетка Носіда, яка жила у III столітті до н. е., оспівала Поліархіду, гетеру, яка була достатньо багатою, щоб придбати позолочену статую Афродіти для місцевого храму.

Ще раніше куртизанка Доріча на зароблені гроші купила розкішні вертели для смаження волів, які виставили на загальний огляд у Дельфах.

Ці жінки цінували не секс, а радше рідкісний шанс, який він давав їм, щоб їх пам’ятали після смерті.

Втім переважна більшість жінок, яких вони знали, були приречені на анонімність.

Чоловічий погляд на секс у стародавні часи

Письменники-чоловіки, попри всі свої упередження, теж пропонували цікаві погляди щодо жінок і сексу.

У 411 році до нашої ери давньогрецький драматург Аристофан поставив п’єсу “Лісістрата”.

В основі сюжету — історія про те, як афінянка Лісістрата, прагнучи зупинити нескінченні війни, організовує “сексуальний страйк”.

Згідно з планом головної героїні, жінки грецьких міст повинні відмовляти своїм чоловікам у сексі, доки не закінчиться кровопролиття між Афінами та Спартою.

Багато жінок у п’єсі незадоволені тим, що їм доводиться відмовлятися від своїх насолод. Однак є момент, коли Аристофан пропонує іншу жіночу думку.

Головна героїня Лісістрата описує, як насправді почуваються жінки у воєнні часи. Для заміжніх тривалий конфлікт – це пекло, адже вони постійно ховають своїх чоловіків. Але ще гірше почуваються незаміжні, які взагалі позбавлені можливості вийти заміж.

Чоловіки, як вказує Лісістрата, можуть повернутися додому з війни сивочолими і все ж таки одружитися, чого не можна сказати про незайманих дівчат – їх вважатимуть надто старими для заміжжя і продовження роду.

Ці рядки настільки точно передають різницю між чоловічим і жіночим досвідом війни, що виникає спокуса повірити, що вони показують те, що насправді говорили жінки того часу.

Інші пов’язані з сексом жіночі страхи можна знайти у давньогрецькій трагедії.

Софокл у своїй втраченій п’єсі “Терей” описав, як це – пройти шлях від незайманої до дружини.

Шлюби за розрахунком були звичним явищем серед представників вищого класу. І перший сексуальний досвід жінки з некоханим чоловіком міг травмувати і збивати орієнтири.

Сексуальні поради

Іноді жінки виливали свої еротичні думки на папір.

Давньогрецька жінка-філософ Теано (учениця і дружина Піфагора) у листі до подруги дає їй кілька вічних порад, які не втратили своєї актуальності дотепер.

Жінка, пише вона, має скинути з себе сором разом із одягом, коли лягає в ліжко чоловіка. І знову одягнути їх, щойно встане.

Грецька поетеса Елефантіс написала цілу книгу порад щодо сексу.

На жаль, вона не дійшла до наших днів, але згадується як римським поетом Марціалом, так і римським біографом і архіваріусом Светонієм, який стверджував, що копії книги мав імператор Тиберій (відомий своїми невгамовними сексуальними апетитами).

Лесбія, кохана давньоримського поета Катулла, пише йому: “Те, що жінка каже коханому в цю мить, має чути вітер і вода”.

Сульпіція, одна з небагатьох поеток стародавнього Риму, чия творчість збереглася, описує страждання від розлуки з коханим Керінфом у свій день народження, а потім радість від повернення до Риму.

Цим жінкам не потрібно було описувати секс у грубих подробицях, щоб показати свої думки та ставлення до нього.

І, як добре знала Афродіта, коли фіранки зачиняються, жіноча пристрасність не поступається чоловічій.