Батьківщина королів, край велетнів та амазонок. Якими бачили українські терени у скандинавських сагах?

Останній проєкт Тура Геєрдала

Влітку 2000 року Тур Геєрдал запланував свою останню експедицію. Багаторічне вивчення культур Полінезії та Південної Америки спонукали його дослідити походження власного народу. У наукових пошуках він потрапив спочатку — на Кубань, а згодом — на Південний Кавказ. Мандрівник поставив амбітну мету — знайти тут сліди головного германського бога Одіна та розгадати таємницю етногенезу германських народів.

Геєрдал не був першим скандинавом, який шукав коріння власного народу на сході Європи. Його надихнули середньовічні ісландці, які створили сотні творів про історію північних країв. Тексти, що описували походження світу, богів і людей, отримали назву едди. В одному з таких творів згадується міф про міграцію. Автор цього тексту ісландець Снорі Стурлусон зазначає, що Країна Асів (Богів) була розташована в Трої. Це була держава в Краю турків на межі Європи й Азії, у гирлі Дону. Вихідцем з Трої був Одін, який мігрував зі своїми людьми на північ. Його нащадки правили в Країні саксів, франків, Англії, Норвегії та Ютландії. Сам же Одін залишився у Швеції, де заснував королівство за зразком Трої. Нащадків асів було так багато, що вони заполонили усі згадані території й поширили там мову, якою говорили турки, себто троянці.

Тур Геєрдал (1914—2002). Фото: wikimedia.org

Тур Геєрдал почав шукати у цій оповіді раціональне зерно. Він припустив, що у творах ісландців збереглася пам’ять про походження германських племен, які мігрували з кавказького регіону на північ. Одін і його люди символізували протогерманців, які покинули батьківщину орієнтовно у 100 році до нашої ери. Підтвердження своїх слів Геєрдал знайшов у наскельних зображеннях у заповіднику Гобустан в Азербайджані. Він шукав у них паралелі з норвезькими петрогліфами. Такі назви, як “Азов”чи “Азер”, мали походити від імені богів асів. Мандрівник навіть намагався порахувати покоління нащадків Одіна, яких згадував Снорі Стурлусон. Він використав це як додатковий аргумент на користь тези про міграцію германців у I столітті до нашої ери.

Петрогліфи із Гобустану, що в Азербайджані. Фото: wikimedia.org

Остаточно вирішити цю дилему Геєрдалу мала допомогти археологія. Результатом розкопок в місті Азов (нині це Ростовська область Росії) було понад 30 тисяч знахідок. Втім, вони не давали остаточної інформації про етнічне походження населення. Продовжити розвідки мандрівнику завадила хвороба. 18 квітня 2002 року Тур Геєрдал помер. Його останній проєкт, який мав довести правдивість скандинавських саг, так і не був завершений.

Домівка богів на берегах Чорного моря

Авжеж, погляди Тура Геєрдала на минуле свого народу можна назвати романтичними. Він не був фахівцем з ісландської літератури, тож його аналіз тексту позбавлений історичного і культурного контексту. Дослідник скептично ставився до сучасної науки й відкидав більшість напрацювань істориків. Він був переконаний, що стоїть на межі наукового відкриття, але його теорію вщент розкритикували фахівці.

Праці Геєрдала рідко використовують у сучасних дослідженнях. Однак його захоплення привернуло увагу до ідеї Сходу як важливого місця у скандинавській історії. Ця важливість простежується у нордичних джерелах щонайменше з XII століття, вона була частиною політики пам’яті середньовічних королівств. Дослідження цих міфів допоможе нам переосмислити інтелектуальне середовище і світогляд норвежців домодерного періоду.

Щоб краще зрозуміти мотиви міфу про міграцію варто розглянути середовище його творення. Снорі Стурлусон був одним з головних творців політики пам’яті Норвезького королівства XIII століття. Окрім “Молодшої Едди” його перу належить твір “Коло Земне”, в якому викладено історію норвезьких правителів із династії Інґлінґів. Метою цього тексту було утвердження міфу про сакральність панівного роду, доведення його законності та права на територіальні володіння. У середньовічній Скандинавії це можна було зробити лише за допомогою генеалогії. У той час вірили, що від своїх предків людина успадковує вдачу та риси характеру. Чим довший родовід, тим більш знатною вважали особу.

Фрагмент зображення бога Одіна на плиті зі Швеції з ісландського рукопису XVIII століття. Фото: wikimedia.org

Фрагмент твору “Коло Земне”. Фото: wikimedia.org

Північні королі відводили свої династичні зв’язки від найдавніших часів. Вони знаходили своїх родоначальників серед богів і перших людей. Після прийняття християнства колишні поганські божества перетворилися на історичні постаті. Вони стали легендарними правителями та засновниками перших держав.

Одін був не єдиним прародичем норвежців. Не менше значення мав також бог Фрейр. Його асоціювали з сонцем, родючістю та миром. Ми знаємо Фрейра також під іншим ім’ям — Інґві. Саме Інґві-Фрейр вважається засновником династії Інґлінґів, яка правила у Норвегії та Швеції і якій Снорі Стурлусон присвятив свою працю.

Фрейр не був асом. Він належав до ще однієї групи германських богів — ванів. Вани жили окремо та на початку історії воювали з асами. Після кровопролитних війн боги уклали мир і на знак його непорушності обмінялися заручниками. Так Фрейр і його сестра Фрейя потрапили в Асґард (У скандинавській міфології – небесне місто, оселя богів асів).

Батьківщиною ванів був Ванагейм — легендарне королівство у Північному Причорномор’ї. З розповіді Снорі ми дізнаємося, що воно містилося у загадковій землі на межі Європи й Азії, на захід від річки Дон. Називалася вона Велика Швеція. Саме це місце, за словами Снорі, було “Домівкою богів”. Воно стало прабатьківщиною норвезьких королів і важливою територією з погляду формування політики пам’яті.

Скіфія, Троя і Велика Швеція

Поняття Велика Швеція, яким скандинави позначали терени сучасної України, було адаптацією античного слова Скіфія. Цей термін прийшов на північ за посередництва середньовічних європейських авторів. Натхненні працями Ісидора Севільського та Беди Преподобного, вони надавали цим теренам доволі екзотичне забарвлення. Вважалося, що тут можна натрапити на амазонок, велетнів, песиголовців, інших монстрів і чаклунів. Мандрівників у цих краях чекало багато небезпек, однак винагородою за подорож були нечувані багатства, якими рясніла ця земля.

Уявлення про Трою у середньовічних європейських манускриптах. Фото: britishlibrary.typepad.co.uk

Ідея Великої Швеції як особливого простору виникла у Скандинавії внаслідок поєднання двох ключових джерел. З одного боку, скандинави формували свій науковий світогляд під впливом європейської науки, з іншого — вони й самі добре знали ці терени. Так утвердився дуалістичний образ цієї території у літературі. Він був цілком реальним і фантастичним водночас. У серці цієї землі містилася Русь. Це звичне королівство, з яким контактували нормани і яке було частиною їхнього простору. За межами Русі починалася Скіфія — земля з міфічними атрибутами Сходу.

Приклад такого дуалізму зустрічаємо у “Сазі про Пішого Грольва”. У цьому творі поруч з Руссю сусідить легендарна Тартарія, а також Йотунгейм. Останній є батьківщиною велетнів з германських міфів про створення світу. Тартарія відображає греко-римський погляд на східноєвропейський степ. Вона уособлює територію “дикого сходу”. Прикметно, що правителем цієї держави є Менелай, відомий з грецьких міфів про Троянську війну.

У “Сазі про Інґвара Мандрівника” сусідні з Руссю землі не мають назв, але вони є зразковим прикладом образу пограниччя. Тут у містах з мармуру живуть дивовижні народи, дракони та змії охороняють скарби, велетні погрожують людям, а пірати роблять засідки на річкових шляхах.

Використання у сагах імен на кшталт Менелай та описи заможних і красивих язичницьких міст мали додати оповіді екзотичності й були атрибутом елліністичного світу. Автор мав на меті вбудувати троянський міф у легендарну оповідь про вікінгів. Троя стала важливим осередком походження скандинавів, а троянське минуле майстерно впліталося в історію Норвегії та Ісландії.

Снорі Стурлусон був не єдиним, хто вважав асів турками-троянцями. У “Сазі про Стюрлауґа Інґольвсона” згадується, що першими поселенцями на півночі були турки та азійці. У “Книзі про ісландців” зазначено, що прабатько Інґлінґів Інґві правив турками. Гаук Ерлендсон обґрунтовував троянське походження англійських королів та їхню спорідненість з норвезькими правителями. Навіть сам Гаук у своєму родоводі пов’язував себе з троянцями.

Тут легше знайти золото, ніж камінь

Ісландці та норвежці не були унікальними у своєму прагненні бути нащадками захисників Трої. Окрім римлян своє спадкоємство від цього народу виводили володарі франків і англійців. Троянський міф був основоположним для європейської культури та ідентичності. Він дозволяв переосмислити греко-римське минуле та творив нові сенси. Троянська війна була символом боротьби Сходу із Заходом. Цей символ знову актуалізувався у ХІІ столітті, коли європейці почали походи на Святу Землю.

Зображення дивовижних істот з рукопису “Етимологій” Ісидора Севільського.Фото: britishlibrary.typepad.co.uk

ХІ–ХІІІ століття у Європі було часом зацікавленням Сходом. Переклад творів античних авторів сприяв тому, що ці території сприймали як магічний простір. У цьому місці не діяли звичні закони природи, тут існували істоти інших видів. Тут було легше знайти золото, ніж камінь. Ці міфи підкріпилися з початком Хрестових походів. Разом з трофеями хрестоносці приносили безліч історій про дивовижних тварин, незвичні народи та неймовірні багатства. Усе це відновило інтерес європейців до Сходу та його принад.

У “Молодшій Едді” знаходимо таку характеристику цієї частини світу: “Там усе прегарно і пишно, там повно плодів земних, золота і коштовного каміння. Там міститься середина світу. І саме тому, що та земля гарніша й краща за решту, тамтешній люд перевершує решту народів за всіма чеснотами: мудрістю і силою, вродою й усілякими знаннями”.

У першій половині ХІІІ століття у Норвегії розгорнули цілеспрямовану перекладацьку політику, ініційовану королем Гаконом IV. У перекладі на давньоскандинавську мову з’явилися лицарські романи, історичні та географічні праці, а також релігійні та наукові трактати. Водночас ісландська знать, яка навчалася за кордоном, почала перекладати важливі праці з континенту. Так з’явилися “Сага про троянців” і “Сага про бритів”, які були перекладами текстів європейських учених. Окрім того, переклали фрагменти “Етимологій” Ісидора Севільського. Ці праці рясніли яскравими описами Скіфії та її жителів.

Захоплення Сходом було загальноєвропейським трендом. Більшість ідей, які використовували скандинавські автори, вже існували в європейській літературі. Ісландські та норвезькі автори лише адаптували їх до власного минулого. Прикладом такої адаптації було розташування сакральної прабатьківщини. Якщо європейські автори фокусувалися здебільшого на Близькому Сході, то центр світу для скандинавів містився західніше. Основним орієнтиром для норманів був Дон, який розділяв Європу й Азію. По обидва береги цієї річки існували два світи, які уособлювали германське минуле.

Коріння скандинавської пам’яті в Україні

Однією з причин, чому ісландські саги частіше звертали увагу на території на захід від Дону, є пам’ять про період Великого переселення народів. Міфи про ці події є одним з китів, на яких формувалася ідентичність норвежців та інших скандинавів. Території сучасної України є ключовими у цьому контексті.

Саги та едди зберегли ці фрагменти минулого завдяки усній традиції. Архаїчна германська поетика законсервувала топоси про стародавні держави готів і гунів, які вважалися одними з перших держав скандинавів.

Племена готів справді проживали на східноєвропейських землях. Германські історики навіть згадують про державу Германаріха з центром у Північному Причорномор’ї. Це утворення було першим прототипом державності східногерманських племен.

Така важлива подія не могла не відбитися на тогочасній епічній спадщині. Ісландці успадковували поезію від норвежців і данців, а також послуговувалися англійською міфічно-героїчною традицією. В результаті утворилося кілька міфів, які мандрують від одного твору до іншого.

Найвидатнішим серед них є міф про битву готів і гунів. Це літературна обробка сюжету боротьби германських племен на теренах Східної Європи. Про те, що ці події розгортаюся на землях України, свідчать топоніми. Держава готів, яка у сагах називається Рейдґотланд, розкинулася на берегах Данпа. Цю назву варто ототожнювати з Дніпром. Зазначений гідронім часто фігурує і в еддичній літературі та у поезії Скальдів. Окрім нього ми знаходимо ще згадки Гарвадських гір, які варто ототожнювати із Карпатами. У географічних трактатах Держава Готів локалізується на схід від Польщі. Це додатково свідчить про її східноєвропейське розташування.

Важливість цих подій з погляду політики пам’яті та розвинена епічна традиція робили терени України невіддільною частиною історії. Міграція готів з Північного Причорномор’я могла асоціюватися з міграцією богів, які стали предками скандинавів. Згодом на ці події нашаровувалися популярні європейські впливи у вигляді міфу про троянців та міграції Сходу.

Тур Геєрдал мав рацію, коли стверджував, що ісландські автори переосмислювали давнє минуле скандинавів. Однак пам’ять була лише одним зі складників культури, яка формувала сюжети саг. Навряд чи її коріння сягали вглиб часів до нашої ери, але окремі її фрагменти зберігали міфи минулого. Ці міфи поєднувалися з європейськими топосами, як от Скіфія та Троя. Вони набували місцевої специфіки та допомагали норманам у пошуках відповідей на питання, ким вони є. Скіфія перетворилася на Велику Швецію, Троя — на Асґард, а легендарний Схід – на Батьківщину богів. Зв’язок скандинавів з Руссю та пам’ять про Велике переселення народів робили цей простір ближчим ментально. Ця особливість пояснює зміни центру світу на захід у давньоскандинавській літературі.

Автор: Владислав Кіорсак, доктор філософії в галузі історії, молодший науковий співробітник Інституту українознавства ім. І. Крипʼякевича НАН України