Як жилось у середньовічному Львові

У XIV-XVI століттях Львів був геть невеликим містом, яке можна було обійти за кілька годин. Назвемо його межі, щоб стало зрозуміло як львів’янину, так і гостю міста. Це невеликий прямокутник між вулицею Підвальною та проспектом Свободи, а з інших боків – між теперішніми Лесі України та Братів Рогатинців. В умовному центрі цього майже прямокутника (бо слід пам’ятати, що в ті часи не було ні прямих кутів, ні рівних сторін) була площа Ринок, від якої розходилися взаємоперпендикулярні вулиці. Таке планування відповідало засадам магдебурзького права, дотримання якого надавало середньовічному життю певної впорядкованості.

Система фортифікацій

Люди прагнули оселитися у Львові передусім через його захищеність від ворогів. Місто було оточене Низьким муром – відносно невисокою стіною з бійницями та бастеями, законсервовані залишки чого можемо бачити на вулиці Підвальній. Така бастея (вежа для кругового обстрілу) збережена в підвалі кам’яниці на вул Братів Рогатинців. Вона фігурує ще на малюнку Великої міської синагоги Францішка Ковалишина. В часі розбудови вулиці Володимир Підгородецький лишив її як середньовічну атракцію. Більше того – для споглядання цієї бастеї ще на початку ХХ століття цей архітектор запроєктував у підвалі ресторан із оздобленням у стилі львівського Ренесансу. Цей ресторан з бастеєю, тільки зі зміною назв і власників, діє там дотепер.

За Низьким муром стояв Високий мур з численними оборонними вежами, якими опікувалися члени певних ремісничих цехів. Заввишки цей мур приблизно з триповерхову кам’яницю, позаду його влаштовані галереї для пересування захисників, а спереду є машикулі – зубці з бійницями для дальнього та ближнього бою.

Для складу зброї у XIV столітті спорудили Міський арсенал, який трансформувався від малої одноповерхової будівлі в рові за Низьким муром до потужної триповерхової з декоративним аттиком, порталами, гербами та апареллю (апарель – платформа для в’їзду транспортних засобів – ред.). Оскільки ренесансний арсенал через зміну системи ведення бою зрештою прибудували до Високого муру, то в інтер’єрі там можемо споглядати середньовічні машикулі.

Королівський арсенал та Порохову вежу збудували пізніше, у XVII столітті. У додаток до Низького та Високого мурів спорудили рови та вали, тому вулиця Підвальна та проспект Свободи з приходом австрійців і ліквідацією системи фортифікацій отримали відповідно назви Губернаторські та Гетьманські вали.

До оточеного багатьма лініями оборони міста можна було заїхати лише двома брамами – Краківською та Галицькою. То були височезні вежі, розташовані на вулицях Краківській і Галицькій, назви яких зі Середньовіччя збереглися дотепер. Саме вони формували отой великий торгівельний шлях через Львів зі сходу на захід і навпаки.

Для зручності пересування по осі, перпендикулярній до брам, в мурах влаштовали дві хвіртки – Єзуїтську (до Полтви від костелу єзуїтів) та Босацьку (до костелу кармелітів босих). Саме Босацька хвіртка стала найбільш вразливим місцем у львівських фортифікаціях, через яку шведський король Карл ХІІ захопив Львів у 1702 році. До того жодного разу в середмістя не входив неприятель, облога обмежувалася контрибуцією та руйнуванням передмість.

Релігія і світогляд

Життя середньовічної людини було коротким і сповненим небезпек, смерть могла прийти щохвилини, відповідно звернення до релігії рятувало розум і душу. Львів, що стояв на перетині торгівельних шляхів, заселили люди різних націй та, відповідно, конфесій, таким чином місто поділили на національні дільниці. В центрі кожної був храм, а то і декілька. Так, українська дільниця збудувала Успенську церкву і Вежу Корнякта, німецька громада, яка, щоправда, містилася за мурами поблизу Краківської брами, звела костел св. Марії Сніжної, у вірменському кварталі постала Вірменська церква (спочатку маленька, яка з плином століть збільшилася в рази), у єврейському кварталі збудували дві синагоги, а в решті частині міста польська громада звела чимало костелів, найдавнішим з яких була Латинська катедра, споруджена в готичному стилі.

Славне місто Львів приваблювало багато чернечих орденів, передусім домініканів, кармелітів і кармеліток (босих і взутих), францисканів (і їхніх підвидів – бернардинів та кларисок), єзуїтів, тринітаріїв. Всередині кожного монастиря було принаймні одне подвір’я. Там була криниця, а також невеличкий сад, город здебільшого для лікарських рослин, лабіринт з живоплотів, в якому монахи прогулювалися для роздумів.

Храми призначалися не лише для молитви. Завдяки потужним мурам та дверям вони слугували надійним прихистком в разі облоги. З храму чи з території монастиря часто вели підземні ходи за межі середмістя (як від бернардинів до кларисок).

Середньовічна кам’яниця

Аналогічно до інших європейських міст, простір між вулицями у Львові ділився на довгі парцелі, де і розташовували кам’яниці. Щільненько одна до одної, без проміжків. На початку отої парцелі стояла власне кам’яниця, потім був дворик, а в кінці парцелі розташовувалася офіцина. Офіцина – це будиночок для прислуги, також господарський. Спочатку офіцини були лише тильні, а потім зі збільшенням потреб та кількості мешканців почали з’являтися також офіцини бічні, що робило подвір’я геть маленьким.

Між собою парцелі були відокремлені високими стінками – брандмауерами чи фаермурами, мета яких була передусім захиститися від пожежі. Адже це було страшне лихо, яке не раз знищувало Львів. Тому брандмауери споруджували високі, вищі за дахи, щоб вогонь не міг перекинутися на сусідів.

Іншим важливим конструктивним моментом було влаштування дахів, складених до середини, М-подібних. Такого типу дахи можемо бачити на пластичній панорамі Львова Яна Вітвіцького. Що це давало? У випадку пожежі кам’яниця горіла сама, не чіпаючи сусідів.

Не знаємо точно, з яких матеріалів були збудовані львівські середньовічні кам’яниці. Підвали та фрагменти перших поверхів демонструють нам кам’яне та цегляне мурування, але невідомо, що було вгорі, адже все згоріло. За аналогом ближньоєвропейських міст можемо припустити, що там був фахверк, тобто дерев’яний каркас та цегляне або, що менш надійно, глиняне заповнення. Дах накривався ґонтом (дерев’яними гостроконечними дощечками) або, у більш заможних мешканців, черепицею, колір якої, як свідчать давні міські книги, був гнило-зеленим.

Ширина парцель, як правило, була тривіконною, і саме це збереглося і досі у межах середмістя. За більші кам’яниці у середньовіччі платили податок, що могли собі дозволити тільки значимі особи. Отож, починаючи з Ренесансу, парцелі об’єднували і будували величезні кам’яниці, як от Корнякта, архієпископів, Любомирських, Коритовського.

Тепер, проходячи площею Ринок, ми не бачимо однієї з важливих частин середньовічної кам’яниці – передпоріжжя. Це частина підвалу, яка розташована перед кам’яницею, під хідником. Туди заходили з площі Ринок, рівень якої був нижчим приблизно на 1,2 м від теперішнього. Таким чином кам’яниці виглядали наче на високих цоколях з входами в підземелля, до якого ще провадили додаткові сходинки. Що містилося у передпоріжжях – передусім шинки, до яких охоче вчащали мешканці в умовах постійних епідемій. Тепер рівень площі Ринок піднятий, входи до передпоріжжів засипані, але самі камери існують і досі, лишень до них заходять з іншої частини підвалу.

Над передпоріжжями на хідниках стояли галереї, так звані підсіння, якими можна було безпечно пересуватися вздовж кам’яниць. А які могли бути загрози? Передусім це небезпека від виливання помиїв чи вмісту нічного горщика з вікна просто на вулицю. У Львові такі галереї були дерев’яними і згоріли разом з пожежею 1527 року. Львів’яни не стали їх відновлювати, натомість в ідеальному містечку Жовква неподалік від Львова досі існують такі галереї, щоправда кам’яні з циркульними арками, майже ідентичні славнозвісним у Болонії.

Наступним важливим питанням був функціональний поділ кам’яниці. На першому поверсі традиційно містилися крамниці, які розташовувалися з фасаду. Далі в центрі будівлі була кухня з вогнищем, яка забезпечувала теплом увесь будинок. Після кухні розташовувалася світлиця (вітальня, салон), яка на першому поверсі була репрезентативною та функціонувала для укладання угод чи офіційних прийнять, а на другому поверсі – більш приватною, для сімейних зустрічей. Окрім крамниці та репрезентативної світлиці на першому поверсі був також проїзд до подвір’я. Деколи цей проїзд у фронтальній частині кам’яниці фактично об’єднували з крамницею і перетворювали у велику залу, в яку могли заїхати карети і де відбувалися зустрічі чи велася торгівля.

Висота проїзду була меншою за рахунок влаштування там антресольного поверху, який нерідко тягнувся аж до самого подвір’я. На тих антресолях, які багато де збереглися у Львові, були склади товарів. Висота такого поверху була невеличкою, близько півтора метра, тож просувалися там зігнувшись.

Питання поверховості середньовічних кам’яниць не є остаточно визначеним, але за аналогами припускаємо, що це два-три поверхи. Отже на верхніх поверхах містилися житлові кімнати, а на стриху, досить високому завдяки трикутному щипцю, був також склад товарів. У щипці – віконечко з влаштованим над ним ліфтом (віндою), щоб піднімати вантаж. Такі віконця досі бачимо у кам’яницях на вулиці Вірменській чи Федорова.

Сходи в той час не були об’єднані в єдину конструкцію – сходову клітку, їх розташовували в багатьох місцях. На другий поверх могли бути сходи з вітальні-світлиці, що тягнулися вздовж стіни, а також зовнішні, що провадили на балкони-галереї тильного фасаду. Адже зовнішніх балконів у період Середньовіччя, чи навіть Ренесансу у Львові не було – надто небезпечно!

«Мій дім – моя фортеця», – таке було гасло середньовічного міщанина, тому і двері були виключно залізні на міцній дубовій основі, а вікна мали потужні ґрати та ще й залізні віконниці.

Водопостачання, каналізація і опалення

Одна з основних відмінностей середньовічного Львова від сучасного – це наявність численних рік та джерел, які тепер засклеплені й течуть під землею. На основі потоків, що стікали з височин, у Львові влаштували так званий гравітаційний водогін. Спочатку воду акумулювали у так званих водозбірниках, звідки її розводили керамічними чи дерев’яними трубами до криниць середмістя.

Найзаможніші мешканці навіть мали воду, підведену до будинків, хоча ванн у той час вдома ще не було. Переважно воду таки набирали з криниць, тож використовували ощадливо. Ці криниці досі збереглися на площах Ринок і Векслярській, згодом з приходом австрійської влади їх оновили. Середньовічні криниці були врівень з землею а то і нижче, тому воду там забруднювали свійські тварини, та й усі нечистоти з вулиці могли вільно стікати донизу. Дуже небезпечним було розташування цвинтарів навколо храмів, тому поширювалися епідемії, що постійно охоплювали Львів.

Воду підводили і до міських купалень, яких чимало було у середньовічному Львові. Зокрема згадуються купальні при шпиталі св. Духа, а поблизу єзуїтської колегії знайшли залишки мармурового різьбленного басейну. В єврейському кварталі була міква – ритуальний басейн, що наповнювався джерельною водою та дощівкою. За правилами до мікви треба було входити попередньо вимитим, отож там також були спеціальні купальні. Милися євреї досить часто, тобто щотижня перед шабатом.

Щодо каналізації, то ще Данило Галицький використовував відвідні канали далеко в поля, подібно до давніх єгиптян. Натомість, коли місто замкнули системою фортифікацій, це питання не отримало задовільного вирішення. Для правильного функціонування каналізаційних труб їх потрібно було влаштовувати під кутом, достатніх інженерних знань ще не було, тому часто каналізаційна система не працювала належним чином. Ці труби здебільшого не були підведені до будинків, люди користувалися нічними горщиками, тому вулицями текли не лише помиї, а нерідко й каналізаційні відходи.

Щоб уникнути зараження люди вживали значну кількість алкоголю, запаси якого зберігали передусім у передпоріжжях. Через те, що фундаменти будинків не завжди стоять на материку, а переважно на піщаній подушці, часто траплялися крадіжки, оскільки в піску легко прокопати ходи до сусідів. За архівними записами такий випадок трапився при будівництві в’язнями кам’яниці Коритовського. В’язні прокопали хід до сусідньої Гепнерівської кам’яниці та викрали значні запаси вина, що зберігалося в діжках.

Значно прогресивнішою за водопостачання і каналізацію була система опалення середньовічної кам’яниці. Посередині підвалу влаштовувався гіпокауст – піч з декількома камерами та повітряними каналами. Цю систему, запозичену ще з Давнього Риму, успішно використовували у Львові. До передньої камери гіпокаусту вкладали дрова, в наступній камері, як правило, лежали великі камені, що тримали тепло. Від гіпокаусту в товщі стін та, можливо, в підлозі, розводили керамічні трубки, якими тепле повітря потрапляло до верхніх поверхів.

Тіні середньовіччя тепер

Пожежа 1527 фактично знищила готичний Львів, залишивши Латинську катедру та Вірменську церкву, а також фундаменти й фрагменти перших поверхів. Любов львів’ян до свого міста була безмежною, тому вони не покинули його, а відбудували в ренесансному стилі, використавши готичні залишки. У першій третині ХХ століття Ґроно Консерваторське (назва спілки консерваторів – ред.) зберегло значну кількість готичних артефактів. Цю працю з розкриття та навіть реконструкції успішно продовжив Інститут «Укразахідпроектреставрація» у 1970-80-х роках.

Натомість тепер в часі пристосування підвалів та перших поверхів середмістя безжально руйнується унікальна автентика, яка могла би стати як туристичною атракцією, так і базою для подальших досліджень та відкриттів таємниць середньовічного Львова.