У підвалі колишнього жіночого монастиря на площі Юра, 1, а нині – навчального корпусу Львівської політехніки працює музей аудіоапаратури Sound History Museum. У ньому зібрана колекція давньої аудіо-, відео, та радіотехніки. У Міжнародний день музеїв 18 травня ZAXID.NET відвідав організовану в музей екскурсію.
Про еволюцію аудіоапаратури розповідає керівник музею, аспірант кафедри електронної інженерії Львівської політехніки Сергій Мельников. У музеї зібрані грамофони, лампові апарати, програвачі радянського періоду для відтворення магнітного запису з котушок, касет – фактично представлений розвиток аудіоапаратури від початку XX ст. і майже до сьогодні.
Найстаріший експонат – це грамофон 1948 року, який ще не знає, що таке електроніка.
«Він справний, механічний. Тут все на механіці, акустиці. Голка, як цвях, дере по платівці, сигнал підсилюється і чути музику. Платівка не вінілова, а з ламкого матеріалу шелаку», – розповідає Сергій Мельников.
Повоєнний грамофон
Далі, коли програвачі вдосконалювали, до них почали додавати електроніку. Тоді винайшли лампові апарати – радіоли. Це 50-60-і роки. У музеї є прості радіоприймачі, а є з програвачами для платівок – харківський «Донець», ризькі «Латвія», «Веф-Спідола».
«Це колись був основний девайс в сім’ї. Він стояв на видному місці як предмет інтер’єру. Вони були стаціонарні на ніжках. Тоді радіо не мало FM-діапазону. Був нижній діапазон УКВ, а сьогоднішній FM в радянські часи був заборонений для радіостанцій, бо його використовували у військових цілях. Переважно транслювалося всесоюзне радіо з Москви. Хоча прикордонні райони примудрялися ловити сигнали з Європи, як їх не намагалися глушити», – розповідає Сергій Мельников.
Лампові радіоли
Вони мали всередині радіолампи, які треба було прогріти, не дуже надійні, хоч і звук давали непоганий. На них зараз нічого не можна зловити, бо нема таких сигналів. Хіба звук приладів, які працюють неподалік і дають перешкоди. А вночі іноді можна вловити якісь частоти з Китаю.
Цінним експонатом Sound History Museum є мультимедійний центр, який налічував програвач, телевізор і радіо, його називали комбайн. Він був дуже цінний і рідкісний, бо проста людина не могла собі такого дозволити.
Радянський музичний «комбайн»
Його випустили у 1960 році у Харкові на заводі Шевченка. Апаратуру в радянські часи виробляли військові заводи, хоч вона була не основною їхньою продукцією.
«Чому вся радянська техніка масивна, зроблена за допомогою молотка і напильника? Тому що все це робили військові заводи. Вони займалися виробництвом військової техніки, а поміж тим випускали побутову апаратуру», – пояснює завідувач музею.
Бобіни і піратські записи західної музики
Після епохи лампової техніки прийшла транзисторна техніка. Вона була більш компактна і сучасніша за функціоналом. З 1960-х вже були бобіни. Були також лампові апарати, але вже на котушках, наприклад «Комета» (1961).
Магнітний запис розвивався раніше, ніж платівки. У студіях звукозапису всі виконавці писалися на плівку. У Шостці був великий завод «Свема» з наймасовішим виробництвом плівки для аудіоапаратури, кіно- і фотоплівки в Союзі. Більшість радянських фільмів зняли саме на плівку цього заводу.
Бобінні магнітофони були популярні у Союзі
«У ті часи можна було купити записану котушку з класичною музикою. Іншу музику діставали з-за кордону. Студії звукозапису при будинках культури тиражували її нелегально. Тому в Союзі так були поширені бобінні апарати, бо це була єдина можливість записати якусь закордонну хорошу музику. Платівки були розкішшю, так само, як і якісна апаратура», – пояснює Сергій Мельников.
Згодом, вже після винайдення магнітної плівки, зі студійної плівки «МастерЛента» робили заготовки і металеві преси на заводі витискали платівки.
Перший магнітофон на пульті
«Маяк» – унікальний апарат, який почали випускати у Києві 1977 року. Це перший апарат вищого класу в Радянському союзі. Він дуже важкий, бо повністю з металу. Його особливість в тому, що він має безпровідний пульт дистанційного керування.
«Тоді вже робили пульти на шнурку. А це перший апарат з безпровідним керуванням ультразвуком», – демонструє унікальний експонат Сергій Мельников.
Перший радянський магнітофон з дистанційним пультом
Щодо самої музики, яку слухали на таких раритетних пристроях, то жорстка цензура Союзу не пропускала західну рок-музику до масового слухача.
«Єдина фірма на весь Союз – “Мелодія”, випускала те, що дозволялося. Лише наприкінці 80-х, близько до розпаду союзу, почали з’являтися платівки Оззі Озборна, Deep Purple. Але хоч їх випускала й офіційна фірма, воно теж було все крадене, не було офіційної ліцензії, купленої в лейблів», – розповідає завідувач музею.
Радянська, західна та українська платівки
Перші експонати Sound History Museum почали збирати з 2018 року. Музей переміщали в різні приміщення. Зараз він має постійну локацію, яку облаштовує і доповнює різними програвачами. Частину з них представники кафедри купують за власний кошт, щось дарують люди. Усі прилади справні, вони відтворюють звук, і відвідувачі мають нагоду послухати музику з раритетних програвачів.
Сергій Мельников біля кіноапаратури з музею
Музей працює у 3-му корпусі Львівської політехніки на пл. Юра, 1. Години роботи: 10:00-19:00.
