«Маршрутне таксі або маршрутка — вид комерційного громадського транспорту. Існує майже у всіх великих та середніх за розміром містах України та інших держав пострадянського простору. В Україні в багатьох містах маршрутка витіснила всі інші види громадського транспорту».
Саме так коротко й лаконічно пише українська Вікіпедія про славнозвісні маршрутки. Та чи достатньо цього опису, щоб зрозуміти, що воно таке насправді та «маршрутка»?
Більше цікавих історій та новин про громадський транспорт Львова читайте тут: https://www.facebook.com/groups/169415670199898/
Маршрутні таксі в Україні виникли внаслідок розпаду Радянського Союзу. Наявний громадський транспорт зносився і не оновлювався, тому у містах виникла нагальна потреба у чомусь швидкому та дешевому. Приватні власники стали пропонувати свої ціна/якість послуги, виводячи на дороги різного роду мінібуси, які їздили, як таксі, однак за своїми встановленими маршрутами. Так виникли справжні маршрутні таксі, маршрутки. Це свого часу добряче помогло, дозволивши створити цілий ринок приватних перевезень у містах та між містами й селами. Однак, проблему не вирішило. Тому, на початку 2000-х почали поступово збільшувати кількість, так званих автобусів малого класу. Вони були дещо більшими за колишні мінібуси, але якість суттєво не змінили, хоча й дозволили мільйонам людей щодня їздити на роботу і додому. Ці автобуси малого класу ми досі називаємо «маршрутками», бо вони справді більше нагадують тісні мінібуси, ніж просторі автобуси.
Перша така жовта маршрутка в Україні була запущена у виробництво ще у 2002 році — БАЗ-А079 «Еталон». Та що цікаво, цей автобус малого класу базується на шасі ТАТА LPT-613 – індійському малотоннажному вантажному автомобілі виробництва Tata Motors. Тобто одна із перших таких маршруток бере свій початок від не великих індійських вантажівок для перевозки товарів… Схожа історія сталася із найбільшим конкурентом «Еталону» та його всіх модернізацій – Богданом А091 і А092 та їх наступниками Ataman (нами). Адже, ця маршрутка має конструкцію кузова побудовану на шасі та головних агрегатах японської фірми Isuzu, яка також спеціалізується на виробництві вантажних автомобілів. Знову таки, пасажири розглядалися, як товар, а не, як клієнти, які прагнуть комфорту. Однак, враховуючи постійно напружену економічну ситуацію в Україні, маршрутки стали справжнім революційним дивом у сфері громадських перевезень. Тисячі таких автобусів малого класу – гібридів вантажівок, автобусів, мінібусів – заполонили дороги України.
За ці п’ятнадцять років, що добре відомі нам жовті маршрутки їздять країною – вони стали чимось більшим ніж просто громадським транспортом, на мою думку, вони – символ епохи.
Маршрутка – це маленьке «таксі», у якому пересікаються на коротший чи довший час дуже багато випадкових людей, які вчаться одне одного розуміти. Чим менше простору між випадковими людьми, тим більше може виникати конфліктних ситуацій. Якщо останніх надто багато, то у нас або їде дах, або ми не звертаємо уваги, або вчимося із цим жити. Саме останній факт дозволяє сказати, що маршрутки – це така собі школа суспільствознавства. У маршрутках буває так мало місця, що пасажири у них стають дуже уважними і помічають людей, вивчають їх, та намагаються усвідомити, що таке спільний комфорт і як його досягти?
Комфорт пов’язаний із ціною проїзду, ставленням перевізників та усвідомленням власної гідності пасажирами. Якщо пасажири не нав’язують своїх стандартів та уявлень про спільний комфорт, то тоді перевізники дають їм свій варіант – меркантильний. Тоді пасажири стають звичайним товаром, який перевозять ці «маленькі вантажівки» туди-сюди. Діалог між пасажирами і перевізниками має бути, і ціна питання не повинна ставати розмінною монетою то чи іншого шантажу.
Останніми роками все активніше говорять про заміну маршруток на справжні автобуси. Та перші у рази дешевші у придбанні та використанні ніж другі – тому це питання відклали у довгий ящик. Приватні підприємці не зацікавлені міняти якість перевезень, оскільки надмірний комфорт може поламати весь прибутковий бізнес. А місцева влада міст постійно бідкається про нестачу коштів і про довгострокові програми закупівлі нового великого й комфортного громадського транспорту. Пасажири ж звикли до цього щоденного суспільного дослідження одне одного у маршрутках, їх лякає можливе збільшення ціни. Тому наразі маршрутки – це зачароване коло щоденних транспортних пригод мільйонів людей.
За ці роки, що їжджу маршрутками, я також звик до них, знайшов свої оптимальні графіки й маршрути. Маршрутки мене багато чого навчили про суспільство у якому я живу – сотні цікавих, веселих і не дуже ситуацій сталося у них. Однак, якщо раптом маршрутки таки зникнуть і з’являться комфортніші більші автобуси за доступну ціну, то сумувати за цими «маршрутними таксі» я довго не буду, бо всьому приходить свій час…
@ Юрій Мартинович
