Дефіцит кваліфікованих кадрів — одна з найбільших проблем в економіці сучасної України. У міжвоєнний період український бізнес теж зіткнувся з проблемою пошуку фахових спеціалістів. Українські видавництва у різних містах часто друкували “мотиваційну” літературу для професійного зростання молодих працівників.
1930-ті роки були періодом величезних змін і випробувань для багатьох країн світу, від Великої депресії до політичних потрясінь. Саме у цей період друкують свої знакові праці такі майстри літератури саморозвитку як Дейл Карнегі чи Наполеон Гілл. Подібні книги пропонували читачам конкретні методи та філософські ідеї, які залишаються популярними й донині. У своїх творах автори підкреслювали важливість позитивного мислення, особистої відповідальності та наполегливої праці як ключових факторів досягнення життєвих цілей.
Локальна історія пропонує ознайомитися із думками Іллі Олінського, автора книги про саморозвиток “Солідних фахівців нам треба”, що вийшла 1938 року у станіславівському рекламно-видавничому бюро “Астра”.
Оригінальну орфографію та правопис збережено. Публікацію розшукав Данило Кравець, старший науковий співробітник Львівської національної бібліотеки.
Людина, що ввійшла вже в той вік, коли може застановитися над собою й своїм майбутнім, мусить добре призадуматися над своїм покликанням. Це покликання стоїть в тісному зв’язку з його здібностями, з рівнем його умового обдарування й зацікавленням певними явищами господарського життя. Буває, що життєві обставини кинули когось в іншу, може немилу йому ділянку праці, якої годі вже покинути. Тоді повинен він в свойому званні тим більше видосконалюватися, доповнювати теоретичним знанням прогалини й придбану вже практику, щоби посуватися все вище й поліпшувати своє буття.
Не вільно казати: “Знаю вже доволі, не буду більше вчитися; буду вже тим, чим доля мене зробила”. Так говорять діти. Все кругом нас поступає вперед, розвивається, всі галузі господарського життя спеціялізуються, а нові винаходи творять все нове поле для умової праці людини. Хто не йде з поступом, той поступає взад, того стрічають повсякденні невдачі.
Доказом того, яку велику вагу прив’язуємо до цієї життєвої науки є факт, що кожен з нас в старшому вже віці нераз каже собі: “Коли замолоду був би я мав той досвід, що нині, то інакше був би я улаштував собі життя”.
Викладачки кооперативу “Труд” (ймовірно), м. Львів Львівського воєводства. Фото: з архіву проєкту “Локальна історія”
Досвід цілих поколінь перетворив первісну печерну людину в те, чим є ми сьогодня, ми, що поконали сили природи, видерли їй таємниці й так добутій енергії велимо працювати в нашу користь. Коли маємо можність користати з досвіду інших людей, що своєю практикою й знанням подають нам помічну руку, то не сміємо відкинути цієї помочі, бо вона підносить нас о кілька щаблів вище в суспільному житті.
Немає сумніву, що вартість людини опреділює в першу чергу його спеціяльне образування. Чоловік є чимсь або нічим, залежно від того, що він знає, до чого він здібний і як використовує він свої здібності. Лише спеціялізація запевнює самостійну працю й мостить дорогу до кращого.
Велику ролю в успіхах людини відограє також його характер і такі особисті питоменності, як вірна пам’ять, хутка орієнтація, енергія, обсерваційний змисл, воля, скоре рішення, ініціятива, дар скупчення думок, свідома увага, логіка поступування, хист висловлювання, переконливість, інтуіція, віра в себе самого й життєвий оптимізм. В кожному з нас спочивають зародки цих добрих прикмет. Їх треба лише розвинути, поширити й видобути на верх.
Візьмім для приміру купця. Його фах вимагає великої спеціялізації та дуже багато умових здібностей. Наставляючи себе до праці торговельника, починаємо розвивати в певному напрямі свої здібності, приучуємося до систематичної праці та до самостійности. Цим осягаємо подвійну користь: попри реальні користі осягаємо теж моральне завдовілля, бо розвиваємо багато своїх умових прикмет, що так потрібні нам в буденному житті. А третьою загальною користю є та, що наш нарід придбав собі ше одну активну одиницю, рішену взяти на свої барки відповідальність перед історією за працю над майбутнім свойого народу, якому так потрібні думаючі люди й фахівці.
Молочарський курс при товаристві “Маслосоюз”, с. Лагодів, Перемишлянського повіту. Фото: з архіву проєкту “Локальна історія”
Для придбання собі фаховости не вистарчає працювати кілька років в певній ділянці господарського чи суспільного життя. В ремеслі колись, коли повставали цехи, ставав фахівцем ремісничий учень по кількох роках відбутої науки. Тоді загальносуспільні вимоги були скромні, а торговельні відносини мало розвинені. Сьогодня подібна спеціялізація далека від фаховости. Фаховість, це широке обняття певної галузи праці, це з’ясування собі, з яких джерел вона випливає й куди вона прямує, це обізнаність зі всіми її шляхами, це вникнення в усе те, що з нею зв’язане. Це свого рода всебічність в даній ділянці практичних явищ певної науки. Неопанування її це делітантизм, партацтво, це щось цілком противного від тямки фаховість.
Ось кілька примірів. Чи сьогодня назвемо фахівцем хлібороба, що нічого не знає про штучні навози та причини вагання цін, що не цікавиться можливістю засіву свойого поля також промисловими рослинами? Чи буде фахівцем купець споживчої бранжі (торгової фірми), якого не цікавить, звідки й якими шляхами приходять до нього кава, чай, коріння, на чому полягає їхня добра якість, як зберігти їхню свіжість і запах, як переводити калькуляцію, звідки спроваджувати товар, аби при найменших коштах та малому ризиці осягнути найбільший зиск. Далеко теж до фахівця тому торговцеві вовняними матеріями, котрого поза збуттям цього рода товару не обходять піввовняні й бавовняні матерії, який не знає, чи не продає він піввовняну матерію за вовняну, а насліпо вірить фактурам (квитанціям). Або що то за банковий урядовець, що попри приділений йому векслевий діл не знає, звідки походять векслеві зобов’язання, які закони відносяться до векслів, які наслідки піднесення дисконтової стопи, який спосіб платности векслів за границю.
При виборі якогось фаху конче усвідомити собі, в якому напрямі нам спеціялізуватися, в котрій ділянці стати фахівцем. При повзятті такого рішенця не вільно пройти мимо над своїми особистими здібностями. Треба застановитися над своїм характером, здоровлям і багатьома іншими властивостями.
Учасники кооперативу “Будучність”, с. Лагодів Перемишлянського повіту Тернопільського воєводства. Фото: з архіву проєкту “Локальна історія”
Щоби хотіти чимсь бути, або щоби стати заможним, треба мати сильну волю. Часом огорне нас хвилева нехіть до чину й важко побороти себе. Це жахливі хвилі нечинности волі, які треба піддавати певним наказам, спершу не трудним, легко викональним і дальше постепенно все труднішим. І коли прийде хвиля повзяття рішального в житті рішенця, тоді вже не будемо волево лінивими, ані не будемо підпадати настроям знеохоти й зневіри, бо опираємося на сильній волі, котра поборить все. Тоді доконаємо великих діл, осягнемо все, чого прагнемо й що лежить в людській силі.
Куди тягне нас серце й замилування, тудою треба йти. Не вільно приступити до якогось діла без основного передумання, застанови й відповідного приготування. Треба розважити всі можливості, правдоподібні користі й зиски та можливі перепони й навіть страти. Не рахувати на сліпе щастя, а лише на себе самого. Треба вміти передбачувати. По надумі хутко поступати, й то без вагання, відважно й мужньо. Нашим життєвим кличем мусять бути змістом глибокі слова нашого великого мислителя І. Франка: “До відважних світ належить, лише смілих воля жде!”. При виборі звання корисні вказівки може дати “Порадня для вибору звання при Головній Управі Рідної Школи” у Львові, де лікарі й практики подають заінтересованим цінні поради. Пожаданим є, аби такі порадні повстали також по інших містах, де молодь навіть з найдальших закутин найде пораду, до котрого фаху Їй відразу братися, аби не змарнувати кілька років життя.
З доброю ціхою ощадности будучого підприємця в’яжеться дальша постанова, аби видатки ніколи не перевищали доходів. Молодий помічник, коли хоче дійти до власного інтересу, починає щадити вже від першого свойого найменшого зарібку. Складає шаг до шага в українських райфайзенках, кооперативних банках, або також у свойого працедавця, який щотижня по виплаті складає тижневу заощадженину свойого працівника в Земельному Банку або Промбанку. Дрібна ощадність справляє працівникові прямо неожидані користі. Він добуває довіря свойого шефа. За кожну запрацьовану й заощаджену сотку в потребі шеф уділить нам кредиту й довірить тисячі. Перша заощаджена сотка стає рішальною. То ж, юначе, хочеш дійти до чогось! Зачинай щадити зараз же! Кінцевий висновок такий: Видавай мало в границях твоїх доходів й щади, щади, щади!
На метких купців, добрих ремісників, здібних кооператорів, інженерів, тощо є завжди запотребування. Позірно гірше представляється ця справа в нас українців. Наше господарське життя щойно починає розвиватися й не для кожного знайдеться місце в існуючих вже підприємствах. З цього приводу не одного надійного юнака огортає нетерплячка й зневіра, коли роками приходиться йому сидіти без заняття, або коли не підходить він вище. Тоді молодь видумує собі різні причини, щоби доказати, що не вона винна за свій неуспіх. Чується: “Не маю щастя!” Що за глупота! Не бувало ще, аби здібний і працьовитий “не мав щастя”, то значить, аби не оцінили його відповідно. Кожний працівник від першої хвилі знаходиться під обсервацією свойого зверхниха, який хутко пізнасть його характер, здібності, нахили, звичаї, знайомості, сумлінність і темперамент. Працівник, що відповідає цим вимогам, піде вгору!
Існують різні теорії про цілковиту рівність людей. Однак всі ці теорії — це жадна наука, лише шкідливий обман, утопія. Світ знає лише чинних і пасивних людей. На щастя чинних є міліони, а неробів і слабодухів дуже мало. Нездара згори резигнує зі всіх радостей життя, які дає праця, й тому жиє він у нужді. Людина чину знова прагне вигідного життя, не резигнує з жадних приємностей, відчуває різнородні й все нові потреби, не старається їх заглушувати, а шукає засобів і способів, як їх заспокоїти.
Світ належить лише людям чину. Вони хочуть! А хотіти це не лише чинність думки, але й акт волі. Треба вміти хотіти, треба знати, чого хочемо. Кожний з нас є так уздібнений і природою так щедро обдарений, що маємо спромогу осягнути те, чого прагнемо.
Взято з Олінський І. “Солідних фахівців нам треба”. Станиславів, 1938 рік.
Підтримайте проект на Patreon
