Чи не кожна земля в українській державі ще з давнини, мала свій герб. От, яким був герб нашої Галичини..? Скажете: “галка на щиті”, то тоді постає інше питання – чому багато з нас майже не задумуючись оперує, часом, словосполученням “галицький лев”? То, зрештою – лев чи галка є гербом Галичини..? Де тут правда..?
Джерело: Історична правда.
Автентичний експонат за склом музейної вітрини – герб Галичини часів Австро-Угорської монархії
Отож, спершу коротко про герб з левом. Якщо вам кажуть, що він ще з княжих часів Данила і Лева – не вірте, бо жодного зображення лева на гербі Львова з часів короля Данила Романовича та його сина Льва, досі не знайдено. Чи є це ламанням нашого стереотипу про “галицького лева” на гербі Львова, який ніби-то походить ще з княжих часів..? Звісно, що так. У часи цих володарів Львів судячи з усього мав цілком інший герб.
Свого часу професор Ярослав Дашкевич детально дослідивши питання походження львівського герба дійшов висновку, що Львів отримав лева на своєму гербі не раніше початку XIV століття і то – під впливом західноєвропейської геральдики.
Отже який висновок із цього всього можна зробити? Мабуть той, що сьогоднішній герб Львова є продуктом діяльності львівських канцелярій не раніше перших десятиліть чотирнадцятого століття і до львівської геральдики ранішого часу не має жодного відношення. А яким був герб Львова у часи короля Данила чи його сина Льва, ніхто досі не знає бо з тих часів (ХІІІ століття) до нашого часу не дійшло жодної підвісної печатки якими скріплювали документи цих володарів і на яких можна було б очікувати зображення якихось знаків чи символічних фігур.
А, от, як бути з галкою і її зображенням на щиті, яка так само є гербом Галичини? Як всі ми знаємо, саме щит з галкою (чи яким іншим птахом із роду воронячих) є на гербі Австро-Угорської монархії, невід’ємною частиною якої пару століть була наша Галичина. Виходячи з того, що князь Данило Романович мав титул “короля Русі”, а не короля Галичини, то можемо припустити, що зображення лева було взято за герб львівськими канцеляріями десь на початку 14 століття для означення виключно “земель Русі”.
У той час як титули “король Галичини” та “король Галичини і Лодомерії” Ватикан дав виключно угорським королям (подивіться, приміром, титулатуру короля Коломана в Галичі). Звідси робимо висновок, що у тогочасному міжнародному правовому полі Галичина не розглядалася як частина Русі, а, якийсь час, була автономною одиницею у державі угрів. І, власне тоді – перебуваючи у позаруському середовищі, Галичина й користувалася гербом з галкою на щиті.
Звісно, рюриковичі те опротестовували, з Арпадами точилися часті війни (за той же Галич і Галичину в цілому), але папських булл про надання титулу “король Галичини” неруським володарям, досі Ватикан не скасовував… І тому, свого часу австро-угорська держава анексувавши угорські території, з повним правом включила у свій державний герб галку на щиті, як давній символ Галичини.
А, от тут й постає перед нами чи не найцікавіше, у цьому всьому, питання, а саме: наскільки давнім є символ галки на гербі Галичини, де і коли міг виникнути..?
Резюмую таким чином: як би це несподівано для вас не звучало, але… зверніть увагу на угорську середньовічну мініатюру з Аттілою, якою я супроводжую свій допис. На штандарті, який тримає у лівій руці Аттіла, бачимо таку саму галку і жодної іншої схожої символіки. А тепер пригадаймо собі, з яким пієтетом ставляться нинішні угорці до гунів і їх володаря Аттіли, вважаючи його “прабатьком” свого народу.
Те, що нинішні мадяри не мають жодного відношення до гунів, знають усі, окрім самих мадярів… Сьогодні ота фантомна вісь “гуни-Аттіла-мадяри” є лише історіографічним казусом і не більше. Однак, інша вісь: “гуни і спільноти Українського правобережного лісостепу (пізньоримського часу)” має, все ж, право на існування.
Тут, звісно не викладатиму аргументацію, зверну увагу лише на те, що більше десятиліття тому Ю.Гайда виявив у відділі рукописів Львівської національної бібліотеки ім.Василя Стефаника НАН України, невідоме до того, рукописне повідомлення знаного австрійського краєзнавця й археолога Антоні Шнайдера про ймовірне місцезнаходження “гробу Аттіли” в Північно-Східних Карпатах. Це дев’ятий аркуш у його рукописі “Пам’ятки історії та культури” в якому скорописом, польською, є запис, який в перекладі звучить так:
“Риків, сліди поховання в лазах, так звані Гробище до Глинського Кута і Гробище Ватащини. Мав то бути гріб Аттіли. Тоді долиною Ільника була колись дорога до Угорщини” (відділ рукописів ЛННБ ім.В.Стефаника, №9 (ОН)2718).
На сьогоднішній день в Українських Карпатах відомо два села з однаковою назвою: Риків, один з яких у Сколівському районі, інший – у Турківському. Отож, про який саме Риків згадував Антоні Шнайдер у цитованому рукописі? З огляду на те, що поряд з Риковом Антоні Шнайдер згадує ще два села – Вовче і Нижнє Висоцьке то мова у рукописі може йти лише про село Риків, що у сьогоднішньому Турківському районі.
Це припущення підтверджується також й згадкою Антоні Шнайдера (при описі Рикова) так званого Гринського Кута “на риківських гробищах”, а про урочище “Ватащина” мовиться як про місце гробу самого Аттіли. І, ще одна немаловажна деталь на яку вперше звернули увагу у своїй праці Ю.Гайда і В.Шуптар: Антоні Шнайдер спеціально підкреслює, що саме Ільницькою Долиною (тобто вздовж русла річки Ільничок яку нині називають також Завадка) пролягав транскарпатський шлях на Угри.
З метою перевірити подані Антоні Шнайдером відомості, 13 серпня мною (за участі Михайла Яворського і Олександра Писанчина) була проведена розвідка на місці безпосередньо в Рикові та його околицях, з метою співставити розміщення згаданих Антоні Шнайдером урочищ з реально існуючими на сьогодні, тамтешніми топонімами і прозондувати особливості теперішнього розташування русла ріки Завадки.
З численних більш і менш достовірних письмових джерел знаємо, що поховання Аттіли було здійснено на дні русла ріки, для чого перед тим воду відвели. А після його захоронення, воду знову впустили у старе русло.
Цей обряд знаходить прямі паралелі з прийомом поховання сорокалітнього готського можновладця Аларіха І, якого пів століттям раніше (у 410 році) на його 28-му році правління, поховали біля міста Консенсії (суч. Козенца) на дні ріки Бузент (сьогодні Бусенто, в Калабрії) відвівши перед тим в аналогічний спосіб її води.
В процесі обстеження місцевості вздовж русла швидкоплинної і широкої ріки Завадки в Рикові, мені вдалося виділити два найбільш перспективних місця для пошуків. Зокрема на місцевому рельєфі у верхній течії ріки Завадки, злокалізовано дві місцевості найбільш придатні для короткочасного скинення вод за іншим маршрутом.
Надіюся, що розпочаті розвідувальні роботи в Рикові вже незабаром проллють світло на одне з доволі інтригуючих питань археології пізньоримського часу, а саме: ймовірне місце захоронення одного з найбільш могутніх володарів Європи від однієї згадки про якого тремтів увесь пізньоантичний світ…
… Отже, історія із появою галки на щиті Галичини, у зв’язку з ймовірним місцем захороненням Атілли у Сколівських Бескидах, може отримати несподіване продовження. І, гадаю, що уся ця історія із гіпотетичною участю гунських спільнот у давній історії Галичини, тільки-но почала виходити із тіні минулого…
Автор: Микола Бандрівський.
