Вона мала все – всесвітню славу оперної діви, статки, італійське громадянство, маєток в Італії і втратила це, бо дуже хотіла відвідати дім. Мова про Соломію Крушельницьку, яка приїхала на Галичину за два тижні до ІІ Світової Війни, хоч друзі і відмовляли її. І вже ніколи не змогла повернутись назад до Італії і виступів в Європі.
До Дня народження Крушельницької дослідниця Анна Лодигіна спеціально для УП.Життя розповідає, як співачка, якій було майже 70 років, приїхала відвідати рідних до Львова і опинилась у полоні тоталітарного радянського режиму.
Мешканці одного з будинків у селі Дубина, що в Карпатах, прокинулися серпневої ночі 1939 року від жіночого співу, який линув з-надвору. Хтось завів українську народну пісню “Ой прийшов я до хати, всі полягали спати, лиш моя миленька любка солоденька спатоньки не лягає”. До гір та рідних під зірковим небом співала тета Соломія, яка щойно приїхала з Італії! Хоча її чекали наступного дня, певно обравши нічний потяг, Крушельницька дісталась рідної Галичини раніше.
Того серпня над усією Європою нависла напруга. Повсюдно обговорювали вірогідність початку війни. В Італії, де вже кілька десятиліть жила Крушельницька, буяв фашизм. Багато її тамтешніх друзів через складні умови праці емігрували до США. Попри їхні застереження, співачка все одно намірилася у свою щорічну подорож до родини.
 |
| Соломія Крушельницька позує у фотосалоні італійського міста Віареджо. Фото надане Музично-меморіальним музеєм Соломії Крушельницької |
Давно маючи італійське громадянство, вона подалась на отримання закордонного паспорта. Та навіть коли уряд відмовив їй, завдяки наполегливій вдачі Крушельницька владнала документні справи. Зібравши лише дві валізи з речами, яких мало вистачити на один-два місяці побуту в Галичині, 67-річна зірка оперної сцени залишила свою віллу у середземноморському містечку Віареджо.
“10 днів другої половини серпня жилося нам дуже радісно і щасливо”, – згадувала племінниця співачки Одарка Бандрівська. Разом із зірковою тетею, мамою Осипою і тіткою Анною – сестрами Соломії, відпочивала влітку у Дубині того переламного 1939 року.
Втім дуже швидко щасливі дні змінились на темні й скорботні. 1 вересня Німеччина оголосила війну Польщі. Сестра Осипа з донькою поїхали до Львова. А Соломія разом з сестрами Оленою Охримович та Анною, яку в родині називали Нусею, на деякий час ще залишились у горах. Вони не бачили, як 17 вересня радянська влада “визволила” Львів.
До міста Крушельницька приїхала тільки за місяць. Там вона замешкала у триповерховому будинку на вулиці Крашевського 23, який придбала для своєї великої родини у 1903 році. Та вже в кінці листопада співачка була змушена підписати у міській управі акт про націоналізацію нерухомості, яка тепер знаходилась на вулиці Миколи Чернишевського.
 |
| Львів, 1939, Соломія Крушельницька з сестрою Осипою Бандрівською. Фото надане Музично-меморіальним музеєм Соломії Крушельницької |
З “панського плеча” їй дозволили зайняти у її ж домі лише чотирикімнатне помешкання на другому поверсі. Невідомо, чи намагалась вона покинути тоді Радянську Україну. Але, коли у липні 1941 Львів окупували вже німці, Крушельницька фізично навряд могла б виїхати. Співачка була прикута до ліжка. Роком раніше вона підсковзнулась і зламала ногу. Тож перебувала під опікою сестер і лікаря, даючи вдома приватні уроки співу.
“Для мене була подиву гідна її сила волі, серйозна, а водночас погідна вдача, оптимізм, терпеливість і опанованість в терпіннях душевних і фізичних”, – згадувала племінниця Одарка Бандрівська. “До сліз зворушливо, як тітка Соломія, терплячи біль у зламаній нозі, співала народні пісні для гостей, які приходили, щоб гумором і своїм співом подякувати їм за відвідування”. Навіть коли зняли гіпс та функції ноги відновилась, Крушельницька шкультигала до кінця життя.
З приходом німців до Львова настали нові реалії, не менш жорстокі і складні, до яких потрібно було теж пристосовуватись. Німецьке командування вирішило зробити в будинку співачки військовий штаб. З великими труднощами їй вдалося отримати дозвіл на проживання у власному домі. Разом з сестрою Анною та родиною сестри Марії вони переселились на третій поверх.
“Ми зайшли в кімнату, скромно, але зі смаком обставлену. Ця скромність мене страшенно вразила. Якось не пов’язувалася в моїй уяві світова слава і велич артистки з такою скромністю, я б сказала навіть бідністю її помешкання”, – згадувала співачка Марія Сабат-Свірська. У Соломії не було навіть хліба, окрім кількох картоплин, якими хотіла почастувати гостю. Зовсім інакше вона зустрічала друзів у довоєнні часи, в італійському Віареджо.
 |
| Листівка з Віареджо до родичок у Львові. Надана Музично-меморіальним музеєм Соломії Крушельницької |
До Італії вперше Соломія виїхала у 1893 році після закінчення Львівської консерваторії, щоб продовжити навчання в Мілані. Там і починається її тріумфальне сходження на світову оперну сцену по обидва боки океану. Крушельницька працювала з найвидатнішими фігурами того часу – співаками Енріко Карузо, Маттіа Баттістіні, Тітто Руффо, диригентами Клеофонто Кампаніні і Артуро Тосканіні, композитором Джакомо Пуччіні, з яким їх пов’язувала дружба.
В Італії співачка знаходить і своє кохання. У 1910 році вона одружилась із італійським адвокатом Чезаре Річчоні. Пара того ж року оселилась разом у Віареджо, містечку над Тірреньским морем, серед соснових лісів та запаху цитрин, на бульварі Кардуччі у віллі, яку назвали Salomea.
Це був вузький чотириповерховий будинок у стилі пізнього модерну. З кухні був вихід на невеликий город, де крім квітів вирощували і трохи овочів. Соломія була дуже гостинною. До неї часто навідувались актори, композитори, музики, театрали, а вона із задоволення влаштовувала для них домашні концерти. Часто співачку навідували в Італії рідні з Галичини.
 |
| Чезаре Річчоні та Соломія Крушельницька. Фото надані Музично-меморіальним музеєм Соломії Крушельницької |
Чоловік Крушельницької був бургомістром містечка, а сама співачка закінчивши оперну кар’єру, продовжувала гастролювати Європою з камерними концертами. Оповідаючи про ці минулі часи, очі 70-літньої Соломії молоділи – згадували її сучасники у воєнному Львові.
Коли німецькі війська відступали навесні 1944, багато людей у передчутті радянських репресій також тікали на захід. Соломія не зробила те ж саме, хоча отримала запрошення від давньої подруги Негріти Кано де П’яцціні з Аргентини, яка готова була надати співачці прихисток. Цим запрошенням скористалась сестра Крушельницької Емілія. Самій Соломії на той момент вже було за 70, в неї була хвора нога, а дорога до Аргентини була далекою. Крім цього Крушельницька опікувалась молодшою сестрою Нусею, яка мала психічний розлад.
Після війни Крушельницька на запрошення Василя Барвінського починає працювати у Львівській консерваторії. Вона дивувала колег і студентів легким переходом з однієї мову на іншу: з однією людиною вільно говорила англійською, а потім переходила на французьку чи польську у розмові з іншим. Також вона була невтомною викладачкою, яка прищеплювала не тільки високі мистецькі ідеали студентам, але й вимагала працьовитості та осмисленого співу, завжди акомпануючи їм на фортепіано під час уроків.
 |
| Соломія Крушельницька з викладачами Львівської консерваторії, 1947. Фото надане Музично-меморіальним музеєм Соломії Крушельницької |
Невдовзі почались радянські переслідування творчої інтелігенції з арештами та масовими звільненнями. Заарештували, зокрема, очільника консерваторії Василя Барвінського. Совєти шукали причин звільнити й Крушельницьку, вимагали показати диплом про вищу освіту та прискіпувались через відсутність радянського паспорта. Тому вона була змушена подати до Президії Верховної Ради УРСР документи з проханням надати їй громадянство.
“Крушельницька давно розуміла, що потрібно виїжджати. Та окрім проблем з ногою, на ній була сестра Анна. Але у 1947 році вона знайшла привід на виїзд. В Італії саме мав відбутись вокальний конкурс, і Соломія хотіла поїхати туди разом зі своїм студентом Степаном Генсіруком”, – розповідає головна хранителька фондів Музею Крушельницької Ірина Криворучка. “Коли вони прийшли отримувати дозвіл їм не дали конкретної відповіді. А під час другого візиту Крушельницькій вже видали радянський паспорт”.
Співачка кілька разів подавала прохання у відповідні органи радянської влади щодо виїзду в Італію як громадянки цієї країни, щоб продати свою нерухомість. Але тепер, коли вона стала громадянкою СРСР, відтак за словами органів “довіряє владі, тож віллу Радянський Союз продаватиме від її імені”.
Будинок співачки у Віареджо продали співробітники радянського посольства при посередництві римського адвоката Паоне. Відтак безслідно зникло все, що лишилось у будинку: великі альбоми з рецензіями Соломії, фотографії сценічних виступів і світлини з приватного життя, афіші, автографи партнерів по сцені, театральні костюми, картини, ноти, коштовності і меблі, безліч листів.
 |
| Інтер’єр вілли Соломії Крушельницької у Віареджо. Фото надане Музично-меморіальним музеєм Соломії Крушельницької |
Крушельницька отримала лише невелику грошову компенсацію. Відомо, що 15 тисяч рублів з тої суми вона передала племінниці Одарці Бандрівській і просила, щоб ті гроші щомісяця виплачували частинами її сестрі Нюсі. Це було за місяць до смерті співачки.
“Уся родина Соломії виїхала на Захід. Вона лишилась одна з хворою сестрою. За домовленістю, поверх на якому вони жили мав перейти лікарці-психотерапевтці Гавриловій, яка опікувалась сестрою Анною до її смерті”, – розповідає Ірина Криворучка. “Музей у будинку відкрили у 1989 році, за рік до того було здійснено відселення його мешканців. Зокрема, родини пані Гаврилової, яка займала поверх, де жила Крушельницька”.
Попри безглузді вимоги та реалії радянської дійсності, Соломія продовжувала викладати в консерваторії. І паралельно виступала із сольними концертами. Останній відбувся 26 грудня 1949 року у залі Львівської консерваторії імені Миколи Лисенка. Там вона виконувала і українські народні пісні.
“Вона звучала так велично, так урочисто, що зал, здавалося, завмер від захоплення”, – згадувала письменниця Ірина Вільде. “Коли ж пролунав останній акорд, раптом замість оплесків, почулося загальне схлипування та плач, і аж потім, мов ураган, залунали оплески… Ні до, ні після цього мені не доводилося бачити такої реакції на спів артиста…”
 |
| Фото надане Музично-меморіальним музеєм Соломії Крушельницької |
16 листопада 1952 року, за три місяці до смерті Сталіна, всесвітньо відома українська оперна співачка Соломія Крушельницька, відійшла у вічність. Артистка, яка підкорила Мілан, Париж, Варшаву і Буенос-Айрес. Вона так і не побачила більше Віареджо з його залитими сонцем вулицями, човнами й рибалками, які повертаються надвечір додому з моря. Не змогла навідатись на цвинтар до чоловіка, якого не стало за три роки до початку війни. Вона знайшла вічний спочинок у Львові.
