Уже більше тижня, з понеділка, 18-го жовтня, Львів і область живуть у нових карантинних реаліях. Невакциновані від коронавірусу мають значно серйозніші обмеження, ніж раніше.
І саме з того ж таки понеділка народ взявся з новою силою штурмувати поліклініки. Там і до цього спокійно ніколи не було. Але тепер «поліклінічні баталії» посилилися з новими розмахами.
Журналіст NTA відчув це безпосередньо на власному досвіді – під час візиту на обстеження. Отже – враження від побаченого і почутого.
«Поки когут в одне місце не клюне…»
Раніше найбільш звичним моментом у поліклініках була традиційна боротьба тих, хто “за талонами”, та тих, хто в живій черзі. У ній здебільшого перемагають «живочергові» – європейське та цивілізованіше до нашого люду чіпляється важко та довго.
Зараз до цього додалися ті, хто раптом зохотився до вакцинації, хто хоче терміново видрукувати сертифікат про вакцинацію, хто просто запанікував через невелике нездужання. Є й такі, хто взагалі не знає, чого хоче.
«Ну, чому вони всі кинулися на вакцинацію в останній момент? – обурюється молода медсестра Надя. – Раніше, де ходили? Майже зовсім без черг, за декілька хвилин можна було всю процедуру пройти».
«Поки когут в одне місце не клюне, чоловік не перехреститься, – спробувала пояснити її досвідченіша колега Марія. – Раніше то не треба було, зараз – усім закортіло. У нас не люблять думати наперед»
У пані Марії інша проблема: з комп’ютерами вона раніше не дружила, а зараз на неї навалилася робота з друкуванням величезної кількості сертифікатів про вакцинацію.
«Мільйон заявок! – не приховує емоцій медсестра, – Доводиться сидіти в позаробочий час, але все одно не встигаю. Я працюю вже давно, але раніше ніколи в житті з таким не стикалася».
Піна з рота перед уколом
З тим, що такого ще не відбувалося в них у поліклініці, погоджується і досвідчений сімейний лікар Василь. Постійні черги, сварки у них, безперервні телефонні дзвінки з проханнями консультацій, форс-мажорні ситуації – усе це нагадує такий собі армагедон.
… Раптом у його кабінет на 3-му поверсі забігла лікарка, яка проводить вакцинацію на 1-му: «Терміново допоможіть! Там людина помирає!». Василь схопив підручні засоби і швидко кинувся на допомогу.
Приблизно через пів години повернувся вкрай схвильованим: «Це колапс! Перед самим уколом – за декілька секунд до процедури – чоловіку стало погано, тиск максимально понизився, піна з рота. Добре, що встигли врятувати, викликали швидку, ніби вже все гаразд із ним»…
Такі випадки трапляються, розповідають лікарі та медсестри. Люди знервовані, надмірно хвилюються, буває, що приходять непідготовленими на процедури. Ажіотаж явно не сприяє нормальній роботі.
Час від часу сімейному лікарю Василю та іншим його колегам доводиться відволікатися від пацієнта, якого приймає, і виходити в коридор, щоби заспокоювати людей, які не можуть розібратися між собою в черзі та розпочинають галасувати.
«А бійки у вас тут бували?» – запитую у медсестри Наді. — «Ой, неодноразово! Не так, щоби прямо билися, але штовхатися – і чоловіки, і жінки. Люди настільки наелектризовані, що готові й на таке».
«Я тільки запитати…»
А чергу в поліклініці і справді варто тримати міцно. Якщо залипнеш у телефоні чи ловитимеш ґав, то спритні «екземпляри» з розряду «Я тільки запитати» змусять вас залишитися в черзі ледь не на цілий день.
Біля кабінетів поліклініки зазвичай декілька десятків пацієнтів в очікуванні прийому лікаря. Чекати доводиться довго, адже черга рухається зі швидкістю 2-3 (у кращому випадку – 5) людини за годину.
Зрозуміло, що визначатися у черговості повинен безпосередньо лікар, який проводить прийом. Адже є діти, є хворі похилого віку, з обмеженими можливостями, важчі за стану здоров’я, а є ті, хто прийшов просто за порадою. Однак, побувавши там, у середині пристрастей черги, можна зрозуміти, що з тим рівнем агресивності та нахабності деяких персонажів (хоча їх і не так уже багато – але час від часу з’являються) це зробити фактично неможливо.
Та все ж у переважній більшості випадків самоорганізація таки спрацьовує. Після певних суперечок, які переростають у сварки – як же без цього. Знаходяться люди, які намагаються чітко контролювати ситуацію та організовувати процес.
Однак про дотримання дистанції у таких випадках здебільшого не йдеться. Хоча найбільш свідомі можуть займати чергу ще з вулиці для того, щоби не створювати тисняви у приміщенні.
«Ситуація насправді дуже складна, а ще більше її ускладнюють люди, які приходять до нас із зовсім незначними проблемами. Є такі, хто дуже піддаються впливу паніки та не можуть зрозуміти, в чому справа. Але є ж і ті, хто потребує невідкладної допомоги. Працюємо в непростих умовах. Але робимо, що можемо. Нема на то ради», – зазначив сімейний лікар Василь.
Андрій Васильчук
