Український диригент, музичний педагог, композитор і музикознавець. Михайло Коссак зробив інструментовання опери «Роксолана» Дениса Січинського та написав музику до багатьох вистав.
2 січня 1938 року його не стало. Дивись.info розповідає історію композитора.
Михайло Коссак (у центрі) зі студентами ІНО – Інституту народної освіти, 1920-ті. Фото: podolyanin.com.ua
Навчався у Львівській консерваторії
8 квітня 1874 народився український диригент, музичний педагог, композитор і музикознавець Михайло Коссак. Майбутній композитор виріс поблизу Чорткова, в родині дяка Андрія Коссака, який був диригентом самодіяльного хору. Михайло був найстаршим серед шістьох дітей. Всі вони опанували музичну грамоту. Пізніше один із братів, Василь Косак, прославився як актор. А сестра Катерина – завоювала прихильність у глядачів як співачка та драматична акторка.
Михайло Андрійович по закінченню чотирикласної гімназії при монастирі вступив до Львівської консерваторії, водночас працював хористом у львівській оперетковій трупі, а невдовзі став хормейстером. Потім перейшов працювати в Народний театр товариства «Руська бесіда» (згодом «Українська бесіда»). Його трупа безперервно гастролювала.
На початку 1900-х років Коссак із колегами вирушили в Кам’янець-Подільський – тобто, з тодішньої Австро-Угорської імперії до імперії російської. Успіх перевершив усі сподівання. Особливо сподобалася кам’янчанам сестра диригента – артистка Катерина Рубчакова (прізвище по чоловікові).
Згодом Михайло став одним із організаторів запису українських народних пісень, творів Семена Гулака-Артемовського та Миколи Лисенка на платівки.
Став доцентом інституту, але його звільнили
Із початком Першої світової війни 40-річного Михайла призвали до австро-угорської армії. Маючи звання фенриха (найнижчий офіцерський ранг, відповідник прапорщика), став військовим диригентом. Підрозділ, де служив Коссак, був оточений російськими військами у фортеці Перемишль, і в березні 1915-го потрапив у полон. Військовополонених переправили до Ташкента. Але Михайло і в таборі організував оркестр.
Після укладення Брестського миру військовополоненим дозволили повернутися додому. Коссак прямував до Львова, але його друг Микола Садовий запросив його до Києва у свій театр (перший український стаціонарний професійний театр, заснований на базі пересувного театру) на посаду диригента.
Коли театр переїхав до Кам’янця-Подільського, Михайло залишився у Києві і став працювати в Театрі музичної драми. Та через два роки він із сім’єю також переїхав у Кам’янець-Подільський. Деякий час був диригентом у місцевому театрі. Одночасно працював учителем співів і музики в музичній школі. Потім він був призначений на посаду завідувача лабораторії музично-вокального мистецтва Кам’янець-Подільського інституту народної освіти (нині Кам’янець-Подільський національний університет імені Івана Огієнка).
Сім’я Коссаків жила у дуже тяжких умовах. Коштів не вистачало, квартири ні отримати, ні винайняти змоги не мали. Тож жили у холодному і неопалюваному флігелі, що знаходився при інституті.
Згодом життя трохи прийшло до ладу, Михайло отримав ставку доцента, але вже за півроку знову був переведений в асистенти. Намагання відновити справедливість призвела до того, що Коссака взагалі звільнили з роботи.
Як з’ясувалося пізніше, це було пов’язано із заарештованим у Москві колишнім ректором інституту Володимиром Гериновичем, якого зламали допити енкаведистів. На слідстві він змушений був визнати себе винним «у контрреволюційній діяльності» і дати свідчення щодо «контрреволюційної організації», яка буцімто існує у Кам’янці-Подільському серед викладачів інститутів і технікумів, куди належав і Михайло Коссак.
Писав музику до українських вистав
Але тоді Михайла не заарештували, обмежилися тільки викликом до слідчого, який вимагав його засвідчити проти Гриневича, що той нібито змушував «якнайбільше виучувати з хором заборонених українських пісень».
У 1934-му Коссака знову взяли на роботу до інституту. Там він очолив хоровий і симфонічний гуртки. Але вже за півроку інститут закрили, студентів перевели до інших навчальних закладів. А Михайлові довелося стати піаністом-акомпаніатором місцевого кінотеатру. Дружина влаштувалася санітаркою в міській лікарні, син Ярослав навчався у школі. Сім’я виживала з останніх сил.
26 грудня 1937 року Михайла Коссака заарештували. Через чотири дні «особлива трійка» при управлінні НКВС по Кам’янець-Подільській (нині Хмельницькій) області засудила Коссака до розстрілу. 2 січня 1938 року вирок виконали. Тіло Коссака було поховано в загальній могилі.
І лише 1989 року прокурор Хмельницької області виправдав Коссака і дійшов висновку, що його розстріл і суд над ним були необґрунтованими.
Михайло Коссак написав музику до багатьох вистав. Завдяки йому на українській сцені поставили «Продану наречену» Бедржиха Сметани, «Гальку» Станіслава Монюшка, «Енея на мандрівці» Ярослава Лопатинського, «Євгенія Онєгіна» Петра Чайковського, «Фауста» Шарля Ґуно, «Кармен» Жоржа Бізе, «Мадам Баттерфляй» Джакомо Пуччіні, «Травіату» Джузеппе Верді та деякі опери Миколи Лисенка, Жана Оффенбаха, Франца Легара. Написав музику до вистав «Вій», «Циганка Аза», «Дай серцю волю, заведе в неволю», «Лісова пісня». Він був автором романсів, маршів, п’єс для скрипки, обробок народних пісень.
