Розповідь про людську байдужість та милосердя
Домівка врятованих тварин розташована у парку Знесіння на вулиці Довбуша 24. Цікава місцина,яку можна знайти за гавкотом собак. При вході вказано, що вхід безкоштовний. Саме тому туди часто навідуються сусідські діти. Усі тварини,що мешкають там – мають свою історію. Їх, або врятували від смерті люди, або захистили від жорстокого поводження.
Орест Залипський та Назар Дулиш – хлопці, які дуже люблять все живе. Раніше кожен з них мав свою роботу, але на початку літа вони вирішили допомагати тваринам, які цього потребують. Аби облаштувати необхідні умови вони взяли кредити, залучили волонтерів та щодня дарують шанс на життя.
Аби дізнатися про кожну тваринку я прийшла у парк поспілкуватися з хлопцями. Назар Дулиш привітно погодився провести екскурсію територією та познайомити мене з мешканцями.
Першим найбільше виділився козлик Борис. Його хіпстерський вигляд, чолка і басисте «меее» привернуло увагу. Нещодавно про нього говорили у львівських спільнотах у соцмережах. Колишня власниця Бориса зробила оголошення, що продає свого козла за три тисячі гривень.
Якщо до кінця тижня його ніхто не купить, то Боря стане м’ясом. Користувачі Мережі обурилися такій заяві і представники вегетеріанської спільноти попросили допомоги. Потрібно було назбирати кошти і врятувати життя Борису. На це знадобилося 2 дні і необхідна сума відправилася до господині, а козлик долучився до сім’ї врятованих тварин.
Доки ми йдемо до наступного вольєру, пан Назар розповідає жахливі реалії: як голубам пришивають пір’я, аби вони виглядали краще і туристи хотіли робити фото, як побавляться та викидають своїх «друзів».
По дорозі ми зустрічаємо невеличку будку, а з неї впевнено виходить пес. Я здивовано похвалила собачку, адже на території чужа, а він так спокійно реагує.Пан Назар пояснив, що йому просто набридло гавкати, адже на це вже давно ніхто не зважає.
Наступним новим знайомим став борсук Тьома. У нього великий та просторий вольєр і всюди розкидане сіно. Видно, що тварина веде бурхливе нічне життя, а вдень спить без задніх лап. Ми спробували його розбудити. Підійти до Тьоми близько я не наважилась, адже він може вкусити гірше, аніж пес.
Тваринку зі скандалом та після довгих перемовин забрали від недобросовісного власника, який тримав його у клітці метр на 70 сантимтрів. Борсук, якому необхідно було рухатися, сидів роками у нерухомому стані. Єдиною розрадою для Тьоми була старша жінка, яка працювала у звіринці, де він жив раніше. Вона годувала, прибирала та просто любила Тьому. Зараз вона також навідує свого друга. Це єдина людина,окрім працівників домівки тварин, яку він підпускає до себе.
Коли ми розбудили Тьому – він невдоволено поричав та знову зарився спати, адже вночі у нього знову активне життя, яке щоранку видно по слідах від лап.
Неподалік Тьоми гавчали цуценята і над вольєром висів аркуш з надписом «прилаштовуються». Пан Назар пояснив, що незважаючи на красу песиків-прилаштувати їх важко. У трьох немає по одному оку. Їх знайшли у Городку біля церкви. Цуцики жили близько тижня у коробці, без їжі та допомоги. Очі їм виїли опариші. Коли волонетри побачили малят-зателефонували у домівку тварин і тепер вони живуть тут.
Біля цуценят живуть дві кози – Ярка і Дарка. Коли їх покликали, вони як собачки одразу примчали до пана Назара. Вперше таке диво спостерігала. Вони ставали на задні лапи, виглядали з вольєра і видавали свої звуки. Їх двох віддали разом з конем Орликом, який живе за стіною у конюшні.
Орлик – легендарний кінь. З нього й почалась домівка для тварин. Орест та Назар відпочивали у Карпатах і дізналися, що у одному лісництві продають коня. Він ціле життя важко працював, а тут його вирішили відправити на бійню.
Гроші на коня дав міський голова Андрій Садовий, тому Орлика оперативно забрали до Львова. Зараз коню 12 років. Він здоровий та дуже любить дітей. Сусідські діти бавляться з ним, сідають верхи, а той ще нікого не образив. Хоча відомо, що до коня не можна підходити зі спини. Орлик виняток.
Далі я познайомилася з лебедями Стрийського парку. Їх віддали на зимівлю. Вони лише з дороги, тому були трішки налякані, але трималися разом. Незважаючи на всім відомий факт, що лебідь може зламати людині руку розмахом крила – ці красені дуже ручні та ніжні.
Найбільше я хотіла навідати лелек, про яких «Львівська газета» неодноразово розповідала раніше. Приміщення у якому перебувають птахи справді тепле та комфортне. Тільки переступивши поріг їхнього приміщення, лелеки активно почали вимагати їсти цокотячи дзьобами. Пан Назар розповів, що вони мають свою мову спілкування:вміють також дякувати, просити їсти та сваритися. Найбільше виділився лелека Кузя.
Коли всі поїли, він ще довго кружляв біля відерка з курячими серцями і доїдав усе, що залишилось. Коли його лише привезли у домівку – Кузю намагалися вижити лелеки. Навіть виганяли за територію. Але зараз вони всі друзі не розлий вода. Лише двоє мають змогу весною повернутися у природу. Решта – знайшли свою домівку до кінця життя.
Остннім був вольєр лиса Фокса. Його ще маленьким намагалися продати на чорному ринку, але не вдалося.Хлопці з Еко-Zахисту забрали його у господаря, який залишив Фокса у котячій переносці та забув про тварину. Під завалом сміття, голодний та в опаришах – таким знайшли лисеня. Зараз він адаптований до людей і дуже активний. Любить їсти м’ясо та спілкуватися зі своїм сусідом-козлом Борею.
У тварин також є своя доля і часто вона залежить від нас-людей. Домівці врятованих тварин необхідна фінансова та фізична допомога. Прийти можна у будь-який час і робота завжди знайдеться. Гроші на потреби тварин можна надіслати на номер рахунку: 4149 5100 6099 4870
Усі фото Світлана Самборська, Львівська газета
Підтримайте проект на Patreon