п`ятниця, 14 червня

«Звідси у світ пішов сигнал, що українці хочуть жити вільним життям». Історія львівського радіо

Львівське радіо одне із найстаріших в Україні, воно запрацювало 1930 року, на три роки пізніше після харківського. Тоді Львів був у складі Польщі, тому мовлення велося польською мовою. Українці змогли вийти в прямий ефір всього лиш на три дні у 1941 році, та за цей час вони встигли зачитати на весь західний регіон Акт відновлення Української держави. В цей час у студію кидали гранати, мовлення велося при свічках, а диктор за оголошення Акта згодом поплатився життям. Однак ці ефіри дуже додали українцям віри для подальшої боротьби.

А ще працівники львівського радіо врятували від КДБ єдині збережені плівки із творами композитора Василя Барвінського, вберегли записи першого виконання Івасюком своєї легендарної пісні «Мальви» та останнього публічного виступу Соломії Крушельницької. В межах Днів європейської спадщини у Львові директорка Львівського радіо Мирослава Лубкович вперше провела екскурсію розчищеними приміщеннями на другому поверсі, в яких збереглися унікальні речі. ZAXID.NET розповідає невідомі сторінки з історії львівського радіо.

Будівля, в якій працює Львівське радіо

Дві хвилини для українців

Будинок на вул. Князя Романа, 6 (тоді ще Баторія) у центрі Львова збудували у 1912 році. У ньому здавали квартири в оренду, працювали крамниці, ресторан, банк. У 1929 році польський уряд викупив частину приміщень для радіо, яке вперше вийшло в прямий ефір 1930 року. Спочатку мовлення велося лише польською мовою і транслювалося також на Варшаву.

Тут виходили в ефір народні улюбленці – львівські батяри Тонько і Щепко. Їхня програма «Весела львівська хвиля» мала популярність навіть в інших містах Польщі. Саме вони вперше заспівали відому пісню «Тільки у Львові».

Автентичний столик, за яким вели ефіри Тонько і Щепко (фото ZAXID.NET)

Українців не влаштовувало, що 17 годин мовлення радіо велося лише польською мовою. Вони вимагали ввести квоти. Спочатку їм виділили лише дві хвилини ефіру на день. Потім потрохи збільшували час – 5-10 хв, півгодини. Згодом ввели окрему посаду, відповідальну за українське мовлення. Якщо спочатку транслювали лише українські пісні, то потім були і новини, дитячі програми.

Граната у студії та незалежність у прямому ефірі

Польське радіо існувало до 1939 року, поки не прийшли перші совєти. У 1941, коли вони вже відступали, а німці заходили в місто, українці скористалися ситуацією. Вони на кілька годин раніше прийшли на радіостанцію, щоб у прямому ефірі зачитати Акт відновлення Української держави.

Сама подія відбулася 30 червня 1941 року. З балкона будівлі товариства «Просвіта» на площі Ринок у Львові Ярослав Стецько зачитав цей документ. Щоб швидко поширити інформацію, відразу того ж дня його озвучили на радіостанції, яка транслювалася на весь західний регіон.

Будинок товариства «Просвіта», з балкону якого зачитали Акт відновлення Української держави (фото ZAXID.NET)

На радіо увірвалися радянські військові, які хотіли підірвати студію. Вони кинули гранату на другому поверсі. Але черговий інженер, ризикуючи життям, встиг опустити металеві ролети. Граната вибухнула на сходовій клітці. Другу кинули з вул. Нижанківського – боєприпас влучив у генератор. У студії вибило світло, але мовлення можна було транслювати. Акт відновлення Української держави зачитували при свічках.

Львів’яни переказують спогади своїх бабусь, які були свідками цих подій.

«Люди це чули по радіо в інших містах Львівщини і не могли повірити. Вони пішли до Львова, щоб переконатися, що дійсно проголошено Акт відновлення Української держави. Це зіграло дуже важливу роль. Це дало здвиг, віру українцям. Після цього почали утворювати інші організації по районах», – каже Мирослава Лубкович.

Радіостанція, яка називалася «Львівська радіовисильня ім. полководця Євгена Коновальця», вела мовлення цілодобово, але проіснувала лише три дні. 1 липня священик Іван Гриньох зачитав на радіо послання Шептицького з привітанням Україні з нагоди відновлення держави.

2 липня на радіо прийшли гестапівці, яких насамперед цікавило, хто саме зачитував Акт відновлення незалежності. Ними були оунівець Ярослав Старух, який керував радіостанцією, та два диктори – Зенон Тарнавський і Юліан Савицький. Їх всіх заарештували. Юліан Савицький загинув в Аушвіці: його розстріляли за день до звільнення концтабору американцями. Старух разом з іншими оунівцями потім організував на Стрийщині радіостанцію, вона у підпіллі працювала два роки.

Диктор львівського радіо Юліан Савицький, який загинув у концтаборі

А Тарнавського врятував своїми зв’язками знайомий професор. Потім він емігрував у США і написав спогади про ці події. Завдяки ним про це стало відомо.

«Ми б ніколи не дізналися про ці події, якби не знайшли спогади Зенона Тарнавського. Це представник золотої львівської молоді (так званої «золотої 12-ки») – поет, прозаїк, драматург, актор. Він працював на радіо ще з 1939 року. На еміграції писав, що мріє повернутися на львівське радіо і ще раз зачитати новий акт відновлення Української держави», – каже Мирослава Лубкович.

Врятований Барвінський та голоси Івасюка і Крушельницької

У часи тоталітарного радянського режиму працівники Львівського радіо врятували чи не єдині унікальні записи творів композитора Василя Барвінського. У 1948 році його, 60-річного ректора музичної консерваторії, разом з дружиною Наталею (донькою Івана Пулюя) на десять років вислали на Сибір за націоналізм. Перед цим на подвір’ї консерваторії спалили всі ноти з його творами, а самого автора змусили підписати згоду на цей акт вандалізму.

Мирослава Лубкович показує унікальні записи творів Василя Барвінського (фото ZAXID.NET)

Десять років подружжя там відбуло термін заслання, а по поверненні до Львова хтось доніс в КДБ, що на львівському радіо можуть бути магнітні плівки з творами Барвінського.

«Четверо наших працівниць: завідувачка фонотеки Ольга Пініжко, завідувачка музичної редакції Марта Кінасевич, редакторка відділу музичних програм Олена Онуфрів та музична режисерка сховали ці плівки і зберегли їх. Вони ризикували своїм життям, безпекою своїх сімей. Ми про цей подвиг дізналися вже в 1990-х», – розповідає Мирослава Лубкович.

Історичний рояль, за яким сиділи видатні музиканти (фото Львівського радіо)

Серед оригінальних меблів та предметів інтер’єру, які збереглися на радіо, на другому поверсі є два роялі. За ними виконували твори видатні музиканти і композитори.

«Всюди в енциклопедіях пише, що Крушельницька останній публічний концерт дала на своє 75-ліття у Львівські опері. Але наша Марта Кінасевич знайшла в архівах, що насправді останній концерт був через рік після цього – на її 76-ліття у студії Львівського радіо», – згадує його директорка.

Радіо пишається ще одним унікальним записом. Саме тут, за тим самим роялем, Володимир Івасюк вперше виконав свою легендарну «Баладу про мальви».

Івасюк часто виступав на львівському радіо (фото Романа Балука)

Перший в Україні інтерактивний музей радіо

Така безцінна колекція мусить не тільки бути збережена – її треба показувати і розповідати в контексті тривалої і невтомної боротьби українців за свою свободу. Тому Львівське радіо підготувало проект першого в Україні інтерактивного музею радіо.

Це буде музейно-студійний комплекс на другому поверсі, яке ще тільки чекає на своє відновлення. Багатий інтер’єр частково збережений через те, що тривалий час був закритий фанерою, гіпсокартоном. Під ними відкрилася оригінальна очеретяна студійна звукоізоляція 1930-х років, сецесійний декор та позолота оздоб, фацетоване скло дверей, неоготичні вікна. А ще працівники радіо серед мотлоху віднайшли саме ті ролети, які вберегли студію від радянської гранати.

Автентичний інтер’єр радіо на другому поверсі та очеретяна звукоізоляція в стіні (фото ZAXID.NET)

На першому поверсі Львівського радіо вже розчистили і законсервували первісні розписи, двері. Там працює мультимедійний простір «РадіоГараж». Така назва невипадкова. З божевільної ідеї радянської влади тут на першому поверсі вибили металеву вхідну браму і влаштували в будинку гараж. Проект відновлення цього простору зайняв перше місце серед архітектурних проектів у Києві і номінований на міжнародний конкурс Archdaily.Підвальне приміщення радіо, яке освітлюють люксфери (фото ZAXID.NET)Законсервовані оригінальні розписи радіо (фото ZAXID.NET)Інтер'єри РадіоГаража (фото Львівського радіо)Для майбутнього музею на другому поверсі шукають фінансування, старі приймачі та намагаються встановити контакт з родичами Зенона Тарнавського у США, щоб попросити передати оригінали його спогадів у музей.

Тарнавський ніби відчував, що українці не здадуться, і точно буде нагода ще раз озвучити новину про незалежність України. Вкінці своїх спогадів він пише: «Львівське радіо […] за той короткий період часу стало засобом ширення української віри. Це радіо було яскравим виразником, що Львів був і є український. З цієї львівської радіостанції пішло 30 червня 1941 року повідомлення у світ, що український народ бажає жити своїм власним вільним державним життям. Львівське радіо стало невід’ємною частиною Львова, українського Львова. Я завжди тужу за будинком на вул. Баторія, 6 [колишня назва вул. Князя Романа], я завжди вірю, що ще вернуся до приміщення нової радіостанції імені полковника Євгена Коновальця і ще раз братиму участь у проголошенні нового державного акту. І вибачте за питання: чи ця мрія здійсниться? Як ви гадаєте?»

На жаль, Зенон Тарнавський помер 1962 року, не дочекавшись цієї знаменної події. Та українці виконали його волю.

Новини від "То є Львів" в Telegram. Підписуйтесь на наш канал https://t.me/inlvivinua.