Вчителька української мови та літератури з Добротвора увійшла до ТОП-10 українського «Нобеля для вчителів».
Кому би з десятка фіналістів Global Teacher Prize Ukraine – престижної серед шкільних педагогів премії – не усміхнулась фортуна цьогоріч, та найкращим учителем Львівщини у 2018‑му стане Олеся Браташ.
Саме Олеся Іванівна, вчителька української мови та літератури з селища Добротвора Кам’янка-Бузького району, єдиною з області увійшла до ТОП-10 так званого українського «Нобеля для вчителів». Як має навчати вчителька, щоб її двічі таємно номінували на премію? Як їй так вдається, що серед учнів немає порушників дисципліни?
Авторською методикою вчителювання Олеся Браташ ділиться незадовго до оголошення імені абсолютного переможця конкурсу-премії й нагородження щасливця цінними призами.
Перші штрихи до педагогічного портрета Олесі Іванівни сформувалися в моїй уяві дещо хибно. З телефонної розмови щодо організації інтерв’ю вона постала вчителькою… ну, точно не з двадцятип’ятирічним досвідом у професії. Легкість голосу по ту сторону, хоч і такого впевненого та приємного, у перші секунди ввела в оману щодо віку співрозмовниці.
Але тут же почулася інтелігентська витонченість у майже побутової тематики розмові, правильне наголошування, чим далеко не завжди можуть похвалитися навіть добрі філологи, ініціативність та чіткість у плануванні зустрічі…
– Чи з учнями, у роботі загалом у Вас теж усе так точно та «по поличках»?, – запитую уже віч-на-віч пані Олесю. – Мабуть, напрацювали для себе якийсь стандарт ідеального уроку?
– Знаєте, точно так, як не буває у житті однакових людей, так не буває й однакових, ба, навіть схожих уроків. Щоразу я готуюся до заняття, але це не означає, що воно відбудеться з точністю до запланованого.
Бо ідучи на урок, розумію, що маю не лише дати знання (сьогодні для цього безліч інструментів), а повинна готувати дітей до майбутнього. Для різноманіття життя не годяться стандартні уроки!
– А яким був Ваш перший урок – не як учениці, звісно, а як вчительки? Він, мабуть, не менш незабутній? – все ж стараюся потрохи розкривати секрети педагогічної майстерності Олесі Іванівни.
– Зізнаюся, в дитинстві я не мріяла бути учителем. Як і в більшості дітлахів, мої уподобання не раз змінювалися. У День вчителя в нашій школі була традиція – щоб учні‑старшокласники проводили уроки для своїх молодших друзів. І ось мені випала така нагода. З величезною відповідальністю поставилась я до цієї справи, весь конспект вивчила напам’ять, а після уроку почула від своєї учительки: «Олесю, з тебе вийде гарний вчитель».
Це, до речі, приклад того, як слово чи поступок учителя можуть відіграти часто навіть вирішальну роль у житті учня. Закінчуючи школу, я уже мріяла повернутися сюди як учитель. І ця мрія невдовзі збулася!
Зрештою, може, той доленосний урок у житті Олесі Іванівни не був уже таким і випадковим: у своїй родині вона нараховує чимало педагогів. Мамин дідусь з Кривого Рогу, – теж вчитель, – був репресований у страшний 37-ий…
За 25 років педагогічної праці пані Олеся, до того ж, жодного разу не пошкодувала про свій професійний вибір: «Щодня разом із своїми учнями я пізнаю щось нове і не перестаю дивуватись новим можливостям, які дарує нам світ», – головний позитив праці учителя наводить Олеся Іванівна.
У відкритості пані Олесі до нових знань переконує з перших хвилин розмови її термінологічно багата мова. І справа тут не тільки у філологічній спеціалізації. Олеся Іванівна впевнено оперує поняттями зі сфери інформаційно-комунікаційних технологій, педагогічної методології, як-от проектне, перевернуте, дослідницьке, дистанційне навчання, вправи-тренажери, формуюче оцінювання.
Тому її професійний лексикон у спілкуванні з учнями давно вийшов за рамки традиційного «підручник – зошит». «Мої учні мають можливість виконувати домашні завдання не тільки у зошитах, – розповідає пані Олеся, – а й за допомогою інтернет-сервісів. Дозволяю зробити скріншот виконаної роботи і надіслати на мою електронку, через меседжер або вайбер.
Також це не обов’язково повинні бути традиційні індивідуальні домашні завдання – є можливість працювати парами чи в команді. Наголошую своїм учням, що підручник – це лише один з інструментів отримання знань, тоді як навчатися можна, використовуючи різні джерела».
Олеся Браташ
Одним із таких джерел є вчительський блог Олесі Браташ «Філологічна скринька», в якому вона організовує співпрацю з учнями за шкільною програмою. Для реалізації проектного навчання створено окремі блоги: «Шевченко завжди молодий», «У гості до невловного Сковороди», «Феєрія «Лісової пісні».
«Мені пощастило працювати у час, коли тільки встигай опановувати новітні технології, прийоми, інструменти, не бійся впроваджувати їх, експериментувати. При цьому важливо пам’ятати, що усе з того треба застосовувати тільки для користі школярів, а не тому, що модно», – додає пані Олеся.
Прогресивними є погляди педагога і щодо шкільного оцінювання. Оцінка, переконана Олеся Іванівна, у жодному разі не може звучати вироком. Цей елемент зі шкільної практики має працювати на зростання мотивації до навчання, а не навпаки. «Тому я вчуся застосовувати формуюче оцінювання, яке у світі називають також як «оцінювання, що допомагає вчитися», – розповідає Олеся Браташ.
– Провідні освітні системи відзначають його як дуже ефективний спосіб підвищення досягнень учнів і ставлять формуюче оцінювання на перше місце серед найбільш корисних інтервенцій в навчанні. Погоджуюся, адже цей підхід базується на коментуванні та діалогічності, а не на «математиці»».
А от у вирішенні такої, здавалося би, усім педагогам дошкульної проблеми, як дисципліна учнів, Олеся Іванівна застосовує уже зовсім традиційні методи і зізнається у своєму чи не найголовнішому педагогічному секреті успіху: «У мене не виникає проблем з дисципліною, можливо, тому, що будую стосунки з учнями на взаємоповазі, ніколи не кричу на них.
За моєю філософією, людина кричить від безсилля, і це не вирішує проблеми. Вважаю, що сьогодні кожен вчитель чи вчителька мають створити на уроці комфортні для учнів і педагога умови, адже у роботі із сучасними школярами надзвичайно важливим є не стільки знання, яке вони отримують, а враження, почуття, емоції. Не буде проблем із цим – не виникатиме і з дисципліною».
Олеся Браташ
Так, пані Олеся відзначає велику відповідальність, яку проявили її учні у процесі конкурсу-премії: «Якби не мої учні, я би взагалі, напевно, не була серед номінантів. Ще в липні школярі підтримали мене, відзнявши за один день відеовідгук про мене як вчителя. Це було однією з умов анкети.
Мої учні надсилали вітання після оголошення ТОП-50, вони обіймали і раділи разом зі мною, коли я увійшла у ТОП-10, підтримували голосуванням і щирими словами під час та після фіналу. І це – безцінно!».
– Якщо ми вже повернулися до теми премії… Пані Олесю, як плануєте витратити кругленьку суму – 250 тисяч гривень – у разі перемоги? На книжки? – усміхаюся, адже говоримо у середмісті Львова у вирі атмосфери BookForum-у.
– Частково так. – теж з усмішкою відповідає пані Олеся. – Обов’язково скористаюся коштами, щоб віддячити за любов і постійну підтримку у цій педагогічній праці моїй сім’ї. Ще хотілося б з’їздити у подорож в Європу…
Та хай би яким було рішення шановного журі, для мене найважливіше від Global Teacher Prize Ukraine – це була надзвичайна можливість проаналізувати, що я роблю такого, що варта участі у премії, і як маю працювати далі, щоб мене любили і високо оцінювали мої учні, поважали колеги та батьки.
Джерело: Львівська газета
Підтримайте проект на Patreon
