Коли народжується сонце

Люди почали вести астрономічні спостереження ще тоді, коли вважали, що це Сонце рухається навколо Землі. Для вивчення цього шляху використовували глиняні пристрої та кам’яні споруди, які водночас слугували місцями проведення культових ритуалів – капищами. Так визначали, зокрема, і час зимового сонцестояння. Від цього моменту дні ставали довшими – отже, наставав поворот на весну.

Сонцестояння тривало кілька діб – 22–24 грудня, – а 25 грудня день уже починав збільшуватися – на одну хвилину. Давні римляни 17–23 грудня влаштовували семиденний фестиваль на честь бога родючості Сатурна. А 25 грудня відбувалося свято «Нескореного сонця». Цю дату закріпили 46 року до нашої ери, коли з ініціативи Юлія Цезаря «плаваючий» місячний календар замінили на сонячний – з фіксованими датами свят.

На українських теренах святкування зимового сонцестояння тривало 12 днів. Це був час гостини духів предків: помешкання готували до їхнього візиту, їх пригощали вечерею, влаштовували рядження й обходи домівок. Насамкінець душі відпроваджували назад, до їхнього світу.

Із поширенням християнства до сонячного свята прив’язали й Різдво Ісуса Христа – Сонця Правди, як Його названо в різдвяному тропарі. Перші згадки про таке відзначення маємо у IV столітті. Ніхто не приховував, що дата ця – символічна. Іван Золотоустий писав: «Люди називають святий день Народження Господнього днем нового сонця». А святий Августин нагадував вірянам: «Ми святкуємо день 25 грудня не задля народження сонця, а задля народження Того, хто те сонце сотворив». Остаточно затвердили дату Різдва на Третьому вселенському – Ефеському – соборі в 431 році.

На українських теренах юліанський календар встановився після Хрещення Руси, адже його дотримувалася Візантійська імперія.

Разом зі світом

Юліанський календар був на кільканадцять хвилин довшим від астрономічного сонячного. Протягом півтора тисячоліття «накапало» 10 діб відставання. 4 жовтня 1582 року Папа Римський Григорій XIII зініціював введення нового календаря, який повернув дату весняного рівнодення на 21 березня – це було важливо для точного вирахування дати Великодня. Відповідно, і дата зимового сонцестояння змістилася на 10 діб і знову була позначена 21-м грудня. А Різдво у 1582-му знову стало збігатися з астрономічною точкою початку збільшення світлового дня.

Папа Римський Григорій XIII

Упродовж кількох століть григоріанський календар прийняли більшість католицьких і протестантських країн. Православні народи продовжували жити за юліанським літочисленням, їхні дати свят все далі віддалялися від астрономічної першопричини. Україна до XVIII століття перебувала в культурно-політичному полі Європи, становлячи єдину державу з Польщею, Білоруссю і Литвою – Річ Посполиту. Тому тут уже з 1582 року використовували григоріанський календар. Втім, православна та унійна Церкви продовжували користуватися юліанським – щоб зберегти власну ідентичність у польському католицькому середовищі. Можливо, стараннями популяризаторів освіти в церковних колах невдовзі дійшло б і до спільного календаря. Але Переяславська рада 1654-го урвала ці можливості.

В Українській Народній Республіці григоріанський календар запровадили у лютому 1918 року. 16 лютого стали вважати 1 березня. Але Церква продовжувала користуватися старим літочисленням. 1923-го Конгрес православних східних церков затвердив ще один календар – новоюліанський, дати нерухомих свят у ньому збігаються з григоріанським. З часом на нього перейшла переважна більшість православних Церков світу. У вересні 2023 року Православна церква України та Українська греко-католицька церква також перейшли на новоюліанське літочислення. Відтепер Україна відзначає Різдво Христове 25 грудня.