Іван Федоро́вич – надзвичайно цікава особистість історії української церкви, культури та ремесла XVI ст. Упродовж століть пам’ять про нього то губилася серед плутаних свідчень та пошуків першодрукарства, то перетворювалася на штучний символ тоталітарної пропаганди. Цьогоріч виповнюється 450 р. з часу видання Іваном Федоровичем у Львові “Букваря” та “Апостола” – перших друкованих книг на теренах сучасної України.
З нагоди цього Бюро спадщини поспілкувалось з істориком, директором Львівської муніципальної бібліотеки Василем Кметем про постать Івана Федоровича, його внесок у книгодрукування та про закладені сенси у пам’ятник друкарю, що розташований у центрі Львова.
Хто такий Іван Федорович та як він потрапив на терени сучасної України?
Іван Федорович (1510–1583) – один із перших східнослов’янських друкарів, гравер, інженер та ливарник. Перш за все відомий тим, що 450 р. тому, у 1574, у Львові уклав і надрукував перший східнослов’янський посібник «Буквар» — з граматикою та цього ж року здійснив друге видання «Апостола». Відомо, що до свого прибуття до Львова він розпочинав кар’єру у Москві та Заблудові. Щоправда, про ранній період його діяльності збереглося вкрай мало джерельних свідчень, на відміну від добре задокументованого життя у Львові чи Острозі.
“Походив він, ймовірно, з дрібношляхетського роду, про що свідчить герб “Шренява”, а також його називання у Московії по батькові Федоровим, як людини “неіменитої”. Натомість у період діяльності у Львові, Острозі Іван укладав угоди, боргові зобов’язання, був учасником та свідком у різних судових процесах, завдяки чому його ім’я згадане у документах в різномовних версіях – українською, латинською, старопольською. Автентичні джерела дозволяють ствердити його професійну самоідентифікацію – “Іван Друкар”, “Iwan Drukarz”, “Ioannus impressor”, за місцем, звідки прибув – “Іван москвитин”, “Iwan Moschus”, а також, найчастіше, вказання патроніма (як прижиттєво, так і пізніше) саме у давньоукраїнській формі – “Іван Федорович”, “Ivan Fedorowycz”. Враховуючи власноручні підписи, як і особисту присутність друкаря під час укладення документів, можна ствердити автентичність саме такої його самоідентифікації, як представника дрібної західнобілоруської або полісько-підляської шляхти. Іноді, ймовірно через помилкове фонетичне сприйняття патроніма писарем, зустрічається Iwan Chodorowicz, що вказує на вживання “по батькові” саме з суфіксом “-ич”, – пояснює Василь Кметь.
В історіографії висловлювалися припущення про можливість навчання Івана Федоровича у Краківському університеті, але опиралися вони на помилкову ідентифікацію іншої особи. Відомо, що 19 квітня 1564 р. у сані диякона церкви св. Миколая Гостунського у московському Кремлі він розпочав друкування Апостола. У післямові книги згадано, що друкар і його помічник Петро Тимофієв Мстиславець отримали на друкування кошти з царської казни. Потім вони друкували ще два видання Часовника (серпень – жовтень 1565 р.). Дослідники відзначають надзвичайно високу якість друку – кращу, аніж московські друки значно пізнішого часу. Але традиційно специфічний московський культурний простір не сприйняв новинки – друкарня була зруйнована і спалена, а Федорович, звинувачений у “єресях”, змушений був утікати до Великого Князівства Литовського.
Таким чином Іван Федорович з Петром Мстиславцем прибули під опіку гетьмана Великого Князівства Литовського Григорія Ходкевича, який підтримав ідею створення друкарні у Заблудові. Для забезпечення засобів існування Ходкевич передав Федоровичу в оренду маєток у Мізякові Брацлавського повіту і село Малинку з фільварком. Саме там від липня 1568 р. до березня 1569 р. друкарі працювали над “Євангелієм Учительним”. Потім Петро Мстиславець переїхав до Вільна, а Федорович надрукував 1570 р. своє самостійне видання – Псалтир з Часословом. Коли Ходкевич втратив інтерес до книгодрукування, Федорович вирішив діяти самостійно.
Львівський період діяльності Івана Федоровича
До того часу Іван Федорович уже мав певні контакти у Львові і, знаючи активне міщанське середовище, обрав місто для продовження діяльності. “Причин для цього було багато. По-перше, в місті активно розгортався братський духовно-просвітницький рух, по-друге – велика кількість ремісників, на підтримку яких можна було розраховувати, по-третє – Львів був важливим торговельним осередком, місцем перетину дипломатичних шляхів, і по-четверте – ймовірно тут вже були давніші друкарські традиції. Джерельні згадки про фундацію для львівського Свято-Онуфріївського монастиря міщанина Стефана Дропана дозволили архівістові Орестові Мацюку висловити припущення про можливість заснування там друкарні уже в 1460-х рр. Дослідження питання знайшло продовження у працях інших дослідників, здійснено спроби ідентифікувати можливі “дропанівські” друки”, – додає історик.
Отож, прибув Федорович до Львова 1572 р., оселився на вул. Краківській поруч із ремісниками-ливарниками, відродив і продовжив (“друкованє занедбалоє обновил”, як було вказано на його надгробку) українські друкарські традиції Львова. Очевидно, тут і була 1573 р. закладена львівська його друкарня. Опис цієї друкарні до нашого часу не зберігся, хоча можна припускати, що була вона ідентичною з іншою, перевезеною пізніше з Острога.
Згідно з актом оцінки майна, сюди входили: “прес з усім пристроєм з дерева”, латунний гвинт відливаний з нагвинтником і великою пластиною, “що буває під літерами, і пластиною, що нею притискають літери”, рама, олов’яні літери на один аркуш друку. У великих матеріальних затратах, необхідних для закупівлі устаткування друкареві допомогли передміщанин Семен Каленикович, настоятель Свято-Онуфріївського монастиря о. Леонтій, підтримали його маляр Лаврентій Пухала, міщани Михайло Дашкович, Іван Мороховський. Першими виданнями друкарні Івана Федоровича стали “Апостол” і перший український підручник – “Буквар” 1574 р.
“У 1575 р. Федорович перейшов під опіку князя Костянтина Василя Острозького, був призначений управителем Дерманського монастиря. У 1578 р. заснував друкарню в Острозі, де надрукував новий Буквар, а 1580 р. – Новий Завіт і Псалтир. У 1580-1581 рр. Федорович разом зі сином Іваном Друкаревичем, вправним інтролігатором (палітурником), видав повну слов’янську Біблію. Навіть сьогодні Острозька Біблія вражає кількістю використаних першоджерел (грецьких, латинських, сирійських, арамейських), якістю друку, є одним із найкращих прикладів перекладу й публікації у національній традиції. Згодом Федорович повернувся до Львова, але не зміг у повному обсязі відновити власного друкарства, у т.ч. й через боргові зобов’язання. На той час він здійснив низку поїздок з книготорговельною, чи й дипломатичною місією: побував у Кракові, Відні, Дрездені”, – розповідає Василь Кметь.
в друкарні кн. Костянтина Острозького в Острозі. 1581 р.
ЦДІАК України, ф. 739, оп. 1, спр. 1005.
З останнього періоду життя Федоровича знаємо про його зацікавлення й успіхи у ливарній та військовій справі, зокрема у сфері артилерії. Відомий друкар виливав гармати, а також був винахідником багатодульної мортири. Саме цей винахід він демонстрував у Відні імператорові Рудольфу ІІ.
Помер 1583 р. у Львові і був похований у монастирі св. Онуфрія, де на той час розміщувалася й друкарня. Збереглися інвентарі монастирської бібліотеки, де згадані й нерозповсюджені примірники видань Івана Федоровича.
Пам’ятник Івану Федоровичу у центрі Львова: декомунізувати чи залишити
“Якщо йдеться про пам’ятник, варто враховувати історико-меморіальний, мистецько-естетичний та політичний контексти його встановлення, – пояснює Василь Кметь.
Щодо останнього, то історія встановлення монумента наскрізь просякнута тоталітарною міфологією. Адже, і тоді, коли 1947 р. виникла ідея вшанування особистості, і коли закладалася меморіальна плита 1964 р. (до ювілею московського видання Апостола), і коли зводили пам’ятник 1977 р. (мало бути до 1974 р., приурочено до початку українського книгодрукування), лейтмотивом було підкреслення тривалості “дружби українського і російського народів”, а сам Федорович був трактований як “русскій пєрвопєчатнік”, “сімвол русского кнігопєчатанія”, що розчиняв і нівелював всі національні відмінності та мав тяжіти “вєлічієм старшого брата” над колонізованим простором. Такий маркер був особливо важливим у Львові, але й саме у Львові його було чи не найскладніше інтерпретувати”.
Місце пам’ятника справді виявилося досить вдалим – неподалік від Успенської церкви та місця розташування братської друкарні, до Львова Федорович прибув як утікач з москви, де насправді був переслідуваний, а свої артилерійські винаходи пропонував австрійцям для війни з московією.
Відкриття пам’ятника Івану Федоровичу 
Пам’ятник Івану Федоровичу. Сучасне фото
“Пригадую – продовжує дослідник – розповіді покійного директора Центрального державного історичного архіву України у Львові Ореста Мацюка про драматичний епізод для упорядників з підготовкою ювілейного збірника документів “Друкар Іван Федоров та його послідовники на Україні” (Київ: Наукова думка, 1975), що вийшов із запізненням через сувору вимогу вилучити з нього документи, що засвідчували антимосковську спрямованість діяльності Федоровича під час поїздки до Австрії з демонстрацією своєї мортири”.
Автори монумента – відомі львівські скульптори Валентин Борисенко та Валентин Подольський разом з архітектором Анатолієм Консуловим знайшли цікаве рішення завдання, на яке попри багаторічну бюрократичну тяганину, їм було виділено лише кілька місяців. Потужний соцреалістичний бронзовий монумент був встановлений не на звичному для епохи п’єдесталі, а на невисокому стилобаті, облицьованому гранітними плитками.
“Тому, зважаючи на символізм постаті Федоровича для історії Львова та української культури, вважаю доцільним зберегти пам’ятник у просторі міста, яке уже в новітню добу адаптувало його до маркування місця торгівлі книжками та означило добрим туристичним орієнтиром в історичній частині поміж Успенською церквою, Домініканським собором, Королівським арсеналом, Пороховою вежею. Доцільними є також інформаційні матеріали, які б вказували на час-обставини встановлення пам’ятника та більше розповідали про реального і багатогранного чоловіка, зусиллями якого книгодрукування в Україні стало систематичним і неперервним”, – підсумував Василь Кметь.
Також нагадаємо, що у Львові уточнили назви двох вулиць: відповідно до українського правопису, вул. Іллі Рєпіна стала вул. Іллі Ріпина, а вул. Івана Федорова – вул. Івана Федоровича.
Фото: Фотографії старого Львова, ЦМІ, Бюро спадщини
