У квітні 1930 р. Львів значно розширив свої межі. До міста було приєднано приміські території: Клепарів, Замарстинів, Мале Голоско, Знесіння, Кульпарків, Кривчиці (частково), Козельники, Сигнівка, Левандівка (частково), Персенківка. Відповідно відбулися зміни у назвах вулиць Львова. А як стояла справа у місті із українськими назвами? Про це довідуємося із публікації у газеті “Діло” (№ 221 від 24.08.1933 р.) під назвою “Вулиці міста Льова”. (тест подаємо оригінальним).
Джерело: Фотографії старого Львова.
Панорама Львова, 1938 р. Фотограф Генрик Поддембський
ВУЛИЦІ МІСТА ЛЬВОВА.
Львів, 22 серпня 1933.
Скільки є вулиць у Львові та які їхні назви – довідатись про це не така легка справа. Істнує – кажуть – взагалі лише один примірник з авторитетною виказкою, в руках одного маґістратського достойника, але й той примірник надзвичайно помазаний і мало для невтаємниченого придатний. Від кількох днів він певне ще дужче покреслений: около 400 вулиць дістало нові назви! Знявся з приводу цієї події навіть маленький шум по польських ґазетах. Очевидно, що всі вони солідарно промовчали річ найпікантнішу: на ок. 400 новоназваних чи переназваних вулиць Великого Львова лише 3 вулиці дістали українські назви, з чого лише 1 (одна) вулиця у т. зв. старому Львові, а дві на периферіях! Ця ост. постанова доповнила мірку скандалу, яким є стан номенклятури вулиць міста Львова.
Не маючи змоги дістати повної виказки всіх вулиць Великого Львова – купили ми плян міста, який у 1931 році видала “Ксьонжніца Атляс” (новішого видання мабуть нема). Виказано там 501 назв вулиць стар. Львова, та 42 чотирьох передмість (Замарстинів, Знесіння, Левандівка і Клепарів), приналежних нині до Великого Львова. Не фіґурують там такі передмістя, прилучені в міжчасі до спільної львівської громади: Голоско, Кривчиці, Пасіки, Ялівець, частина Козельник, Перзенківка, частина Кульпаркова, Сиґнівка і Богданівка. Всеж, 543 назви – це вже достаточне число для зясування пропорції, в якій находяться назви польські й українські. Отже на 501 назв старого Львова маємо такі (поазбучно) „українські вулиці“: 1) Вагилевича – признана Вагилевичеві, як полякові, 2) Котляревського (мабуть єдина у Львові «вулиця», яка не має ні одного числа дому, лише наріжняк з фронтом до вул. Сикстуської!), 3) Шашкевича (буквально 11 будинків, при чому ця вуличка сліпа), 4) Шептицьких (може мати до неї претенсію і польський ґенерал) і 5) Шевченка (поміж т. зв. Пилипівкою та личаківським цвинтарем, славна вуличка тим, що по одному боці не має тротуару, бо 2 тротуари, трамвай і фіра там не помістились би). Тай годі. Із 501 (пятьсот один) назв можна вилускати 5 (пять), з того ні одна без свого „але”. Правда є ще вулиця „Руска” і чотири ґеоґрафічні назви Галицька, Волинська, Холмська і Київська, але ледви чи якунебудь з тих назв польські члени маґістрату й радні міста вважають українською! Є ще вулиця Церковна і Зацерковна. Більше натягнути в українську користь ніяк уже не можна.
На передмістях Львова (тепер частин Великого Львова) маємо вже більше українських назв. Так нпр. на Клепарові є вул. Лисенка, на Левандівці Шевченка, на Знесінню Хмельницького (єдина на просторі Великого Львова, ген далеко за світом!), Франка (теж само!), Просвітня і Шевченка. Є теж трохи українських назв і на інших передмістях. Одначе їм також грозить тепер небезпека – щезнути.
Бо саме прилучення підльвівських передмість до спільної громади міста Львова висунуло автоматично справу перегляду назв усіх вулиць. Передовсім великий клопіт має почта, бо раптом у Львові нпр. аж 9 Ґрунвальдських вулиць, 5 вулиць 3-го Мая, кілька вулиць Шевченка і т. д. Показалося теж, що чимало забудованих уже вулиць не має зовсім назв і фіґурує як „бічні” ріжних інших вулиць. А роблючи ревізію списку – виринула нараз маса проєктів, і концепцій, які всі на купу мали дві хиби: 1) що не брали зовсім під увагу відсоткового відношення національностей, замешкуючих терен Львова, і 2), що ціла історія з оцими хрестинами й перехрещуванням відбулася в такому приспішеному темпі, наче би річ ішла не про громадську справу, а бюрократичну дрібничку.
Головним референтом цілої справи та справжнім автором нових назв є д-р Чоловський, директор міського архіву (мимоходом кажучи син греко-католицького священика). Вправді покликано для цієї справи й спеціальну підкомісію радних (якої первісним головою був р. Рибіцький з гурта «старих радних», потім інж. Маєвський з ППС), але радні обмежилися до виконання формалістики і майже без застережень затвердили маґістратський проєкт.
Тільки през. Дрояновський заквестіонував «фамілійний» принцип називання вулиць та цілу низку інших назв, при чому – як зачуваємо – повисло у воздусі й 5 намічених українських назв, з того здається 4 на передмістях (затвердження істнуючої вул. Івана Франка на Знесінню, вул. Огоновських, Шараневича, о. Білінкевича і Княгині Констанції, – римокатолицької дружини князя Льва). Затверджено лише назву вулиці Лисенка на Знесінню, одну вуличку (десь на передмістю, не знаємо де) переназвано вулицею Острожських, та вулицю Генінґа переназвано вулицею Гетьмана Сагайдачного (як відомо, при вул. Генінґа лежить комплекс українських домів кооперативи «Власної Хати»). Таким робом на ок. 400 нових назв ми дістали по правді одну!
Тимчасом згідно з примітивною справедливістю належиться нам у Львові 20 відс. усіх назв, себто на 500 назв старого Львова повинно бути 100 вулиць з українськими назвами! Адже навіть по скромній статистиці живе у Львові ок. 20 проц. греко-католиків! Річ ясна, що ніхто з українців не пропонував би називати вулиць іменами, які булиб для поляків червоною плахтою. Але є чейже ціла низька імен „недразливих“, які мають повне право фіґурувати на вулицях Львова. Характеристично, що досі нема нпр. у Львові вулиці основників міста: ані вулиці князя Льва ані короля Данила. Нема ні одної історичної назви, – ні одного імени гетьмана. А чейже і поміж українськими гетьманами були одиниці, яких імена навіть тісно звязані з історією Польщі: Виговський, якого підпис лежить під галицьким договором, Іван Мазепа, якого імя стало вже символом боротьби проти Росії, Пилип Орлик, що все життя плянував союз України, Франції, Польщі, Швеції і Туреччини.
Вулиця Понінського повинна бути перехрещена на вул. Івана Франка – бо там він жив і помер, там стоїть його дім, ювилейний дар від народу. Повинні бути у Львові вулиці Петра Могили, Просвіти і Святих Пятниць, Володимира Шухевича й Олександра Барвінського, митрополита Яхимовича, кард. Сембратовича, Івана Левинського… Річ ясна, що вулицею Шевченка повинна бути одна з центральних вулиць, інше теж місце повинні зайняти вулиці Шашкевича і Котляревського.
Підтримайте проект на Patreon
