Львовознавець Петро Радковець розповідає про вулицю свого дитинства, на якій свого часу був «Сінний базар», кінотеатр, проявочна і досі збереглися старовинні бастіонні фортифікації.
Джерело: Tvoemisto.tv.
ФОТО: ТВОЄ МІСТО/ІВАН СТАНІСЛАВСЬКИЙ
Сьогодні хочу поговорити про вулицю, яку цього тижня, а саме 29 вересня, перейменували на честь Героя України Тараса «Хаммера» Бобанича, який загинув 8 квітня 2022 року на Харківщині, захищаючи незалежність України.
До нещодавнього перейменування ця вулиця носила назву Володимира Короленка – російського письменника українського походження, який народився в 1853 році у Житомирі, а помер у 1921 році в Полтаві.
Ця вулиця вперше зафіксована на плані Львова 1766 року авторства Жана ду Дефі й за свою історію мала такі назви: Францисканська (1820 р.), Францисканергассе (1943р.), Францисканська (1944 рр.). Короленка вона стала в грудні 1944 року.
Для мене особисто це дуже знайома вулиця, оскільки я виріс поруч – на вулиці Лисенка. Ще будучи малим, часто гуляв із батьками й братами у сквері між вулицями Лисенка, Короленка і Дарвіна (сучасна вулиця Просвіти). Лише згодом дізнався, що цей клаптик землі має цікаву історію. Колись тут був «Сінний базар», де торгували сіном, ніби й поруч із містом, ніби й на певній відстані. Сіно тоді було важливим, можна сказати, стратегічним товаром для міста і передмість.
Ця територія мала окрему назву – площа Францисканська. Згодом стала називатися площею Гвардії Народової (на честь польських повстанців 1848 р.). Ну а з 1939 року взагалі втратила назву. У 1982-ому тут відкрили пам’ятник західноукраїнському радянському письменнику Олександрові Гаврилюку (1911 – 1941 рр.) за проєктом скульпторів Еммануїла Миська, Дмитра Крвавича та архітектора Мирона Вендзиловича. У роки незалежності цей пам’ятник демонтували і 8 травня 1994-го на цій площі встановили пам’ятник «Просвіті» з нагоди 125-річчя цього товариства.
Праворуч – костел францисканців на вул. Франциcканській, 1, ліворуч – кам’яниця №23 на вул. Курковій. Фото: НАК, періоду 1880-1939 рр.
Так уже склалося, що більшість львів’ян вважають головною дорогою до середмістя Львова Личаківську, але це не так. Головною дорогою з боку Личакова була сучасна вулиця Лисенка. Дорога пролягала від Лисинич Трактом Глинянським, сучасною вулицею Личаківська до костелу Святого Антонія і повертала на вулицю Заньковецької, далі вела на Лисенка, до Порохової вежі. І як спогад про це нумерація будинків вулиці Короленка починається не від Личаківської, а навпаки – від вулиці Лисенка.
Обабіч вулиці можна бачити міські бастіонні фортифікації, що їх споруджували в 1670 – 1690 роках з ініціативи коронного гетьмана Речі Посполитої Станіслава Яблоновського під керівництвом коменданта Львова Йоганна Беснера. Їхні залишки тепер серед дерев і гаражів.
Костел францисканців Непорочного Зачаття Діви Марії, 1860 – 1870 рр. Фото Юзефа Едера
Будинок №1 – це храм і монастир. Костел Непорочного Зачаття Найсвятішої Діви Марії зводили коштом краківської каштелянової Софії-Ельжбети Сенявської капуцини в 1708 – 1718 роках. У 1785-ому ці будівлі передали францисканцям. Після Другої світової війни в монастирі влаштували Дитячу трудову колонію №2, а потім школу-інтернат для дітей із вадами мовлення. 23 вересня 2008 року комплекс храму й монастиря внесли до переліку пам’яток культурної спадщини, які не підлягають приватизації. Нині тут діє молитовний будинок адвентистів сьомого дня. У колишній монастирській будівлі, що примикає до храму, влаштували школу для дітей із важкими розладами мовлення.
Будинок №1-а – це колишній кінотеатр «Пакс» (лат. Pax – світ), збудований ченцями-францисканцями у 1932 – 1934 роках (архітектор Вавжинець Дайчак). У ньому в 1930-их роках демонстрували фільми на релігійну тематику. З 1939-ого він став називатися кінотеатром ім. Ф. Дзержинського, пізніше – кінотеатром ім. Короленка.
Будівля колишнього кінотеатру, в якій тепер розташований Будинок воїна, де бійці і волонтери можуть знайти допомогу і підтримку
Про цей кінотеатр я хочу розповісти окремо, оскільки для мого покоління він був ніби домашнім кінотеатром. У партері стояло 17 рядів стільців для глядачів, були й місця на балконі. Задні ряди балкона були особливі, але я це зрозумів лише з віком. То були так звані місця для поцілунків. І ми, дітвора, могли прослизнути туди без квитка. Щоправда, робили це вкрай рідко, бо якось не випадало засмучувати пані Яну – контролерку, яка могла і без того пропустити. Квиток коштував 10 копійок, а на вечірній сеанс – 20-25 копійок, залежно від фільму. Пам’ятаю тільки один випадок, коли мені не вистачило квитка на сеанс, бо я прийшов уже перед третім дзвінком. То був фільм «Фантомас проти Скотланд-Ярду». Він зібрав аншлаг, глядачі зайняли всі місця, навіть приставні стільці.
Церква Святого Георгія у Львові, листівка 1906 р.
З 1990 року тут було російське культурне товариство імені Пушкіна, а тепер Будинок воїна, де працюють волонтери та військові. Там створили координаційну раду, і до них цілодобово можна звертатися з пропозиціями надання допомоги або по підтримку.
Будинок №3 – церква святого Георгія, яку зводили впродовж 1897 – 1899 років на місці дерев’яного будинку, який з 1856-го використовували як тимчасовий храм. Проєкт був розроблений віденським архітектором Густавом Захсом у неовізантійському стилі з елементами неороманського. Іконостас виконали австрійські художники Карл Фортмунд та Фрідріх фон Шіллер. Внутрішні розписи храму авторства Карла Йобста. Опікуном храму був професор Михайло Грушевський. Будівлю освятили в 1901 році. Під час розколу Української православної церкви у 1992 році храм був єдиним у Львові, який залишився в юрисдикції Московського патріархату. Він став виконувати функції кафедрального собору, в плебанії було облаштовано архієрейську резиденцію та єпархіальне управління. Досі належить до Львівської єпархії Української православної церкви московського патріархату.
Роман Гостковський, професор Львівської політехніки, у своєму саду на вул. Францисканській, 5. Фото Едварда Тшемського, 1905 р.
Будинок №5 – одноповерхова вілла, збудована для родини Коморовських близько 1850 року. В 1866-ому тут разом із сім’єю проживав польський поет Корнель Уейський. Пізніше, після розлучення, тут мешкала його колишня дружина Генріка з роду Коморовських. Віллу перебудували в 1891 році за участі архітектора Яна Шульца для тодішнього власника Романа Гостковського.
У будинку №7 колись було товариство ремісників «Зірка» (Gwiazda). З вулиці видно старішу одноповерхову частину. Будівлю зводили в 1840 – 1850 роках, а реконструювали в 1856-1857-ому. Ґрунтовну реконструкцію здійснили за проєктом Еммануїла Галля в 1875 році (існував і нереалізований проєкт перебудови авторства Юліана Захарієвича того ж року).
В глибині подвір’я розташоване основне приміщення, збудоване в 1912 році архітектором Зигмунтом Добжанським. До Другої світової війни тут відбувалися театральні вистави, зокрема театру «Руська бесіда». Будівля належить середній школі-інтернату №2. Тепер тут функціонує Дім милосердя Святого Миколая.
У будинку №8 на початку XX століття жили й творили українські скульптори Теофіл та Олександра Джулінські. До бічної стіни примикає невеликий фрагмент валу колишніх заміських фортифікацій XVII століття. А ще цей будинок називають «плаский», оскільки під певним кутом зору здається, що є лише фасадна стіна. Це дуже добре видно взимку, коли на деревах нема листя.
Тепер ви розумієте, чому будинок №8 вважається «пласким»?
У будинку №9 тепер Львівський обласний центр репродуктивного здоров’я населення. Зведений він у1886 році за проєктом майстерні Івана Левинського як житловий, а в 1911-ому перебудований за проєктом Едмунда Жиховича для потреб приватної купецької гімназії ім. Ернеста Адама. Другу реконструкцію (надбудову третього поверху) здійснили близько 1926 року за проєктом Вавжинця Дайчака. Також існував нереалізований проєкт реконструкції Яна Новоріти від 1923 року.
Хочу згадати про ще одну колись дуже важливу для міста будівлю. Її вже немає. На тому місці сучасна забудова. Це невеличкий будинок, у якому проявляли плівки для кінопрокату й телебачення – «проявочна». Певний час це була Мекка кіномитців.
А ще вулиця Короленка є хорошим місцем для навчання водіїв. Тут інструктори пояснюють, як потрібно керувати автомобілем, щоб не заглохнути на підйомі або не скотитися назад, якщо в машині відсутнє противідкатне обладнання. Пригадую, як треба було з’їжджати на ровері без гальм, щоб не наробити біди.
Підтримайте проект на Patreon
