«Я плакала, коли дізналася про полон. Бо для мене це найстрашніше. Мій — такий “зразковий нацист” за методичкою соловйова. Має татуювання, давно вже воює, тобто, за версією російської пропаганди, давно “вбиває дітей” на Донбасі», — іронізує у розмові з hromadske маріуполька Олена Нікуліна, дружина бійця полку «Азов», який від травня перебуває в полоні.
Олена Нікуліна зі своїм чоловіком Максимом, бійцем полку «Азов». Фото надано hromadske
З Оленою ми зустрічаємось на заході України. Тут вона зараз із п’ятирічним сином у статусі переселенки. Чекає не лише на звільнення чоловіка, а й на другу дитину.
«У лютому я ще не знала, що вагітна. Якраз виїхала з Маріуполя й довідалась. Так дивно було, хоча ми чекали й хотіли, але це ніби недоречно саме зараз. А втім, уже як є», — каже Олена.
Тоді вони ще зідзвонювалися. Олена повідомила несподівану новину — і Максим був неймовірно щасливим. Потім на певний час зв’язок зник, а коли з’явився, прийшла смс.
«О боги! Я стану татом. Не можу повірити й досі. Це таке щастя для мене! Я такий радий! Це такий подарунок мені! Я — тато. Дякую тобі, моє сонечко. Ти моє все».
Олена й Максим зустріли одне одного в березні 2021 року через сайт знайомств. За п’ять місяців Максим пригостив її печивом — усередині на маленькому аркуші була пропозиція одружитися. Олена на той час уже мала сина від першого шлюбу. Та Ярослав із вітчимом швидко налагодили зв’язок — настільки, що нині хлопчик називає його татом.
Максим родом із Дніпра. Там вивчав електронні системи, потім торгував запчастинами до тракторів. Останні п’ять років жив у Маріуполі, куди приїхав служити.
«Прицільно пішов до морської піхоти. Бо це такий крутий підрозділ, там у нього було кілька ротацій. Але через режим тиші не вдавалося повноцінно воювати. Зрештою вирішив піти в “Азов”, бо для нього це найбільш мотивовані військові, треновані, мають іншу техніку, спорядження. Оскільки він знайшов себе у військовій справі, то хотів розвиватися», — пояснює Олена.
Коли почалося широкомасштабне вторгнення, Максима вдома не було. На той момент він уже два тижні перебував у селі Урзуф за Маріуполем, де дислокується «Азов».
«Одразу чоловікові не дзвонила, бо розуміла: якщо почалася повноцінна війна, то йому не до моїх дзвінків, він працює. Потім сам набрав, сказав виїжджати. Насправді він говорив виїжджати ще задовго до початку цієї війни, бо напруга у повітрі відчувалась. Але я не хотіла. По-перше, тому що працюю, по-друге, за вісім років ми вже звикли, що десь обстрілюють, ці звуки долинали в наше місто, хоча цього разу, звісно, було по-іншому. Працювало вже все — і авіація, і артилерія, і з моря обстрілювали», — каже Олена, додаючи, що їхати з власної квартири насправді було нікуди, бо її родичі або в Маріуполі, або в Луганській області, де залишатися теж украй небезпечно.
Врешті-решт вона із сином усе-таки сіла в останній евакуаційний автобус, який для своїх родин організували в «Азові». Спершу поїхала до родичів чоловіка на Дніпропетровщину, а коли відчула небезпеку й там, дісталася вже заходу країни.
Зв’язок із чоловіком ставав усе рідшим. Олена очікувала на повідомлення в месенджері, бо інколи йому вдавалося під’єднатися до інтернету.
«Схоже, зв’язку вже не буде. Зараз дивом нарішав інтернет», — написав 31 березня Максим, укотре віртуально обіймаючи дружину та прийомного сина. І зізнавався, як сильно їх бракує.
«Улюблений мій малючок, смачний пиріжечок, ніжна тюфтелька, тепленька булочка», — читає Олена в месенджері повідомлення від свого чоловіка за 31 березня.
Жінка припускає, що саме такі слова він міг вибрати через недоїдання чи брак провіанту. Потім Максим напише, що мріє про свіжий хліб — або навіть не свіжий, а просто про хліб, бо місяць уже не їв його.
Востаннє з «Азовсталі» Максим додзвонився Олені 14 травня.
«Зв’язок був поганий, щомиті міг обірватися. Тому ми розмовляли про важливе — не про військові новини, а про Ярослава і майбутню дитину», — пригадує Олена.
Надано hromadske
Те, що чоловік перебуває на «Азовсталі», вона дізналась у квітні з новин — сам він не уточнював у дзвінках чи повідомленнях, де саме дислокується. Так само з новин Олена довідалася про полон. Після цього передивилась усі російські відео з полоненими, але свого чоловіка ніде не знайшла. Каже, що коли він був на «Азовсталі», не так хвилювалася, як зараз.
«Мені було набагато легше і спокійніше, коли він залишався на “Азовсталі”, адже був зі своїми. Так, вони там не ховалися, не пересиджували в бункерах, а воювали, ризикували. Але я знала, що він із побратимами, що його не кинуть. Ну що ж, поплакала, але змирилась, бо що я можу зробити», — додає Олена.
Максим Нікулін значиться у списках полонених. І те, що він перебуває саме в СІЗО окупованої Оленівки на Донеччині, дружині підтвердили й у військовій частині.
«Я не виключаю, що їх можуть катувати, там що завгодно може відбуватися. Але я сподіваюся, що та сторона дотримується Женевських домовленостей, усе буде добре й вони повернуться через три місяці. Єдине, що можемо робити ми, цивільні люди, — це продовжувати говорити про “Азов”, про хлопців, про сім’ї, які чекають на їхнє повернення».
Підтримайте проект на Patreon