Справа Данкова. Тепер жоден лікар не почуватиметься в безпеці

Фатальні збіги обставин бувають в усіх лікарів. І те, що покарали саме одного з найпрофесійніших, виглядає підозріло.

Справа Данкова. Тепер жоден лікар не почуватиметься в безпеці

2 листопада Шевченківський районний суд виніс вирок відомому львівському акушеру-гінекологу Олегові Данкову: рік ув’язнення, позбавлення права на практику ще на рік і матеріальна компенсація постраждалим. 

Головлікарка лікарні «Охматдит» Мар’яна Возниця вважає, що від цього вироку буде більше шкоди, ніж користі, повідомляє "Твоє місто".

Мої двоє дітей народилися в Олега Данкова. Дочці скоро буде сімнадцять, синові нещодавно виповнилося десять. І я бачила, як Олег Веніамінович трактує жінок. Не лише пацієнток-колег – бо сама я медик – а й тих, що, як то кажуть, прийшли з вулиці. Мені не вкладається в голові, що він міг би не надати комусь із пацієнток належної уваги: Данков – професійний, чуйний і дуже комунікабельний лікар. Відгуки величезної кількості жінок, які в нього народжували, завжди найкращі. Страшно подумати про те, що він пережив за ці кілька років, що триває процес. До того ж, позбавивши права на практику, в нього забрали багато років, коли він міг бути потрібним дуже багатьом пацієнткам.

Справді, міг статись фатальний збіг обставин. Уявляю, яка це трагедія для батьків – не дай Боже комусь це пережити. Медицина – дуже складна наука, й бувають речі, які дуже важко передбачити. Я сама лікар, головний лікар і мама, і знаю, якою тонкою є межа, і як збоку важко оцінити, правильно чи ні вчиняє медик, роблячи свою роботу.

На жаль, статистика буває сумною. Ніхто не хоче потрапляти в той невеличкий відсоток, що припадає на трагедії, але таке може статися.

У цьому судовому процесі мене дивує реакція батьків: я не можу уявити, що хтось радіє, посадивши людину в тюрму на рік. Дивно й те, що за величезної кількості резонансних справ довкола – вбивці, хабарники, – засудили саме одного з найвідоміших лікарів у Львові. Я не вірю, що вони настільки самостійні в цьому процесі. В людей було велике горе, і я розумію, що вони хотіли пояснення, чому так сталося – але вендети, розправи? Та ще й матеріальної компенсації? Як на мене, батькам-позивачам хтось шепоче щось на вушко. Комусь це потрібно. Кому й для чого, я не знаю.

Найбільше мене бентежить у цій ситуації те, що лікарі, які щодня працюють у ситуації, де вирішуються питання життя і смерті, не є захищеними від таких випадків. Будь-що, що закінчується не так, як мало б закінчитись, буде трактуватись як їхня недбалість. Довести, що так сталося, що природа так повелася,  хвороба була важка абощо, виявляється практично неможливим.

Усі знають видатного українського кардіохірурга Миколу Амосова. Але ніхто не говорить про те, що величезна кількість його операцій на серці закінчувалась смертю пацієнта. Адже він робив дуже багато операцій, а що більшим є навантаження на лікаря, то більшою є ймовірність, що в нього станеться нещасний випадок на операційному столі. І статистика буде замкнена на ньому одному.

У західних країнах існують страхові фонди, які виплачують компенсації у разі лікарської помилки. В нас на таке поки що годі сподіватись, та й навряд чи страхові компанії захочуть укладати угоди з кожним лікарем, не бувши впевненими в його професійності. Поки що такої практики немає. Можливо, внаслідок медичної реформи, з посиленням лікарського самоврядування, колеги почнуть більше думати про те, щоб убезпечитись. Можливо, випадок Данкова стане приводом про це подумати, бо поки грім не вдарить, ми про це не говоримо, а потім – забуваємо до наступного трагічного випадку.

А поки що цей судовий процес принесе менше користі, ніж шкоди. Тепер дуже багато сумнівних організацій та людей можуть почати полювання на відьом серед лікарів. І полюватимуть передусім на лікарів із відомими іменами, бо на них можна пропіаритись. І зможуть використовувати для цього справді вбитих горем батьків і рідних пацієнтів.

Я сподіваюся, що Олег Данков подасть апеляцію і наступна інстанція перегляне та змінить вирок. Вірю у верховенство права.

Авторська колонка є відображенням суб’єктивної позиції автора. Редакція не завжди поділяє думки, висловлені в колонках, та готова надати незгодним можливість аргументованої відповіді.