Олена Пчілка зуміла блискуче зіграти на театрі життя так багато ролей, що її долю й діяльність дуже важко вловити якимось одним визначенням.
Пише ВВС
Аристократка української літератури. Велика мати українського націоналізму. Емансипантка, феміністка й організаторка жіночого руху.
Мати Лесі Українки. Чільна постать київської Старої Громади. Журналістка, видавчиня, політична діячка. А ще – красуня, законодавиця мод (нинішньою популярністю вишиванок, знанням про розмаїття орнаментів і фасонів ми великою мірою завдячуємо якраз їй), королева балів і невтомна збирачка пісень, узорів, зразків ужиткової народної культури.
До згаданих характеристик можна додати ще багато: енергія й спрага самореалізації неймовірної жінки гідна хіба захопленого й шанобливого подиву. Аристократкою була і походженням, і стилем життя, і письменницькими творчими настановами.
Зразкова українська родина
Ольга Драгоманова народилася 170 років тому в сім’ї, де з покоління в покоління передавалося творче обдарування. Її дядько зостався в пам’яті нащадків як поет-декабрист. А Ольжин старший брат Михайло став одним із найвидатніших інтелектуалів своєї доби, ліберальним мислителем, що надовго визначив розвиток української політичної думки.
Вона закінчила Київський зразковий пансіонат шляхетних дівчат, одразу долучилася до братового товариства, до кола Громади і до праці задля розвитку української національної ідеології.
Вийшла заміж за університетського приятеля Михайла Драгоманова Петра Косача. Про побут Драгоманових-Косачів можемо сьогодні скласти уявлення за численними фотографіями, мемуарами, листами, зрештою, збереженими садибами в Колодяжному і в Києві.
На світлинах молода жінка однаково чарівлива і у видзіґорних фешенебельних сукнях з буфами, бантами та мереживами, і в народних строях, якими захоплювалася. Коли на салонних зображеннях складна пишна зачіска з буклями й старанно викладеними пасмами, то в другому випадку коси прикрашає пишний вінок.
Мода на вишиванки
Моду на народні українські строї власне Ольга Драгоманова-Косач великою мірою й усталила. Оселившись із чоловіком на Волині, у Звягелі (нині Новоград-Волинський), вона почала ентузіастично збирати фольклор. Видала 1876 року книжку “Український народний орнамент”. Працю вважала однією з головних життєвих засад, і діалектне “пчілка” обрала як псевдонім, що нагадував про дбайливий невпинний труд.
Послідовна у своїй відданості українству, Ольга Петрівна зважилася на неймовірний, як на ті часи, педагогічний експеримент. Вона не хотіла, щоб дітей русифікували в офіційних школах, тож син й доньки до певного часу вчилися удома.
Петро Антонович поділяв погляди дружини. Його недарма якось назвали першим українським татом, що пішов у декретну відпустку. Після народження Лесі молода мати поїхала лікувати “нерви” (у сучасній термінології це б назвали, мабуть, післяпологовою депресією) на водах, а батько взяв відпустку на службі й фактично виходив хворобливе немовля.
Матір націоналізму
Цю жінку охоче називають матір’ю українського націоналізму. Чи не першим віддав їй таку честь Дмитро Донцов, суддя суворий і принциповий.
Як публіцистка, белетристка, вона наголошувала конечну необхідність виходу за вузькі рамки народницької ідеології, намагалася представити різні верстви, різні сфери суспільного буття.
В обстоюванні національної ідеї Ольга Косач була послідовною. Входила у керівні органи створюваних громадівцями українських інституцій, підписувала петиції й вимоги до чинної влади.
За потреби зважувалася на зовсім уже протиправні акції. Так трапилося, скажімо, на святкуванні роковин Шевченка, коли вона огорнула погруддя поета жовто-блакитним прапором, викликавши обурення присутнього можновладця й шалену підтримку залу.
1903 на відкритті пам’ятника Котляревському в Полтаві заборонили говорити українською. Звичайно ж, Олена Пчілка виголосила промову рідною мовою, не надто зважаючи на присутність поліції.
З початком революції 1905 року з’явилися сподівання на лібералізацію. Громадівці роблять усе можливе, аби добитися скасування Емського указу 1876 року, який забороняв українське книговидання.
Врешті до Петербурга споряджують делегацію, що мала вимагати у прем’єр-міністра Вітте повернення відібраних свобод. Вести складні переговори поїхала й Олена Пчілка.
Утім, навіть і попри царську заборону, українські книжки в другій половині ХІХ століття продовжували виходити. Налагодилися тісні контакти з Галичиною, де цензура була непорівнянно толерантнішою.
Створилася видавнича база, з’явилися канали напівлегального чи навіть нелегального розповсюдження.
“Палка” модернізатора мови
Серед іншого, Емський указ суворо забороняв переклади українською. А якраз тоді українські культуртреґери розгорнули амбітний перекладацький проєкт. Для інтерпретації світової класики катастрофічно бракувало мовних засобів, адже впродовж кількох десятиліть наша література вимушено зосереджувалася на селянській тематиці.
Перечулені селянські правдошукачі у певний момент цілковито застаріли, модернізм прокламував урбанізм і заглиблення у складну психологію інтелігентних персонажів.
І Олена Пчілка, Михайло Старицький, Іван Франко, Леся Українка взялися до реформування літературної мови. Воно тоді дістало назву “кування”, тобто виковування, витворення слів. Може видатися дивним, що загальновживані нині лексеми з’явилися “з примхи” відважних авторів. Так, Старицькому ми завдячуємо словами “мрія” та “майбутнє”, Олені Пчілці – прикметниками “палкий” і “променистий”.
Мовні війни у нас назагал популярні – старше покоління і тоді новацій не приймало. Марко Вовчок і Нечуй-Левицький, до прикладу, обурювалися, що молоді псують пречудову народну мову. Чим не паралель до сьогоднішніх правописних суперечок…
