У ніч з 6 на 7 липня відзначається свято Івана Купала, або ж просто Купайла.

1257

Стародавнє слов’янське свято, День Івана Купала відзначають в ніч на 7 липня.

Коріння народні гуляння беруть з язичницьких часів – тоді слов’яни називали свято Купайлом і відзначали його в день літнього сонцестояння. У найкоротшу ніч обожнювали Сонце, розпалювали багаття, купалися у водоймах, збирали росу і шукали квітучий цвіт папороті.

Християнська церква, щоб викоренити язичницькі звичаї, приурочила до Дня Сонця своє свято – Різдво Івана Предтечі, пророка і мученика, який хрестив Ісуса Христа. Так народилося нова назва – День Івана Купала, у ньому вгадуються й історичні корені, й ім’я святого, який купав Ісуса в йорданських водах.

З переходом на новий календар День Івана Купала втратив зв’язок з днем літнього сонцестояння, його почали святкувати 7 липня. Досі у святі зберігаються язичницькі традиції, але вони не мають жодного стосунку до християнства.

Відомо, що християнська церква негативно ставилася до всього, що було пов’язане з язичництвом, і намагалася викорінити давні слов’янські свята. Проте, у християн були свої методи боротьби з язичницькими традиціями – вони просто підлаштовували під них свої події, тим самим залишаючи народові можливість веселитися у звичні дні, але вже з іншого приводу.

Саме так і сталося з сонячним святом Купайлом – замість нього церква ввела святкування Різдва пророка Івана Предтечі, відомого, як Іван Хреститель. Так поступово народилося нова народна назва літнього свята – День Івана Купала. Частково назва пов’язана з тим, що Іван хрестив Ісуса в Йордані, тобто купав його у воді.

hR7G-fPXcxQ

Слід зазначити, що християнська церква ніяк не пов’язує стародавнє слов’янське свято з Різдвом Івана Хрестителя і не схвалює розведення багать та обливання водою. 7 липня в церковному календарі – День народження Івана Предтечі – другого за значимістю після святої Богородиці.

У язичників ні про якого «Івана» і мови бути не може. Назва «Купайла» пов’язана з одним із ритуальних дійств цього свята. Купайло – одне з головних свят стародавніх язичників-слов’ян, хоча походження у нього швидше за все неслов’янське. Купайло – свято Ярила – божества сонця. Купайло був у першому ряді язичницьких богів і вважався богом земних плодів, третім, чи п’ятим по значущості після Перуна.

Язичницьких культів сонця не перелічити. Обожнювати сонце – це не просто традиція язичників, це їхнє непорушне правило. Сонечко починає йти на спад – «вмирає», і треба його «підгодувати». У всіх сонячних культах цього дня обов’язково приносилися жертви. Птахи, тварини, а часом і люди спалювалися у вигляді приношення Сонцю, що обожнювалося, щоб їхньою енергією воно «підгодувалось» і не «померло».

c5FsrQSTbpc

Дим жертовного вогню, згідно з язичницьким повір’ям – найкоротший спосіб доставки енергії жертв на «небо». Саме тому в ніч Купайла прийнято палити вогнища, це – залишкове явище стародавніх культів, сенс яких вже не пам’ятають і самі язичники. З цим і пов’язаний звичай стрибати через вогнище – це те, що залишилося від жеребкування.

Обрати людську жертву іноді не наважувався навіть жрець. Тому хлопці і дівчата стрибали через вогнище до тих пір, доки хтось не падав в нього. Вважалося, що таким чином «боги» обрали собі жертву (цікаво, чи знають ті, хто зараз стрибає через вогнище про те, що вони зображають потенційного покійника?).

Після принесення жертв починалися оргії. Оскільки з сонцем асоціювалося плодотворче начало, і воно вважалося джерелом життя та родючості, то і його культ мав на увазі саме це активне «запліднення» – злягання з випадковим партнером і було кульмінацією «дивної і таємничої» ночі Купайла. Можна привести один із описів цього свята:

«Споконвіків у ніч напередодні Івана Купала в руських селах слідували звичаю, який зрівнював шанси всіх жінок і дівчат в законному бажанні мати потомство. В селах в цей час влаштовувалися веселі зборища з хороводами спеціально для тих, хто засидівся в дівах. Дівчата, яким не пощастило із зовнішніми даними і кому не дісталося багатого приданого, щоб пом’якшити помилку природи і знайти щастя в особистому житті, один раз у році отримували шанс знайти хоч би радість материнства, якщо вже радощі взаємного кохання і родинного життя обходили їх стороною.

ZlogsmU2_AQ

У ніч напередодні Купайла старі діви мали право зачати від будь-якого чоловіка в селі, не заслуживши на засудження сусідів і не навівши вічної ганьби на голову своєї майбутньої дитини. Кожній дівчині, що втратила надію знайти собі чоловіка, дозволялося відвести з хороводу чоловіка, який їй приглядівся, в незалежності від того, був він одружений чи неодружений. І жоден не смів відмовлятися від цього «почесного обов’язку».

Якщо дівчині в цю ніч таланило, то через дев’ять місяців все село святкувало народження немовляти, якого всі вважали своїм обов’язком любити і леліяти. Батька йому замінювало все село.

Стежте за нами!