Бульба і українці. Ритуал чи покарання?

496
садити бульбу

Так вже склалось, що із наближенням травневих вихідних днів багато львів’ян виїжджають на поля садити картоплю. Ця традиція добряче засіла у нашій свідомості. Як і беззаперечна обов’язковість такого “обряду”.

Як казали у селі – хто влітку працює, той взимку ситий ходить. Але чи справді всі львів’яни дотримуються цього “святого” правила?

 Форпост вирішив дізнатись про це у активних та доволі відомих мешканців нашого міста.

Ольга Березюк, керівниця департаменту внутрішньої та інформаційної політики ЛОДА, із жахом пригадує роки, коли їй доводилось садити картоплю.

“То найстрашніше, що може бути в житті. З 5 до десь 16 років мене “заганяли” на картоплю — і садити, і збирати. То найгірші спогади з мого дитинства. З того часу я навіть не дуже люблю їсти картоплю, якщо чесно. А мої батьки садять. Хоч я не дуже допомагаю їм, але вони всерівно її передають мені”.

Олег Панас із гумором ставиться до такої роботи
Олег Панас із гумором ставиться до такої роботи

А от львівський активіст та фотограф Олег Панас із гумором ставиться до такої роботи. Картоплю садить та в підтвердження прислав навіть фото. Щоправда, кількарічної давності.

“Ну, я зараз у Франції, тому цього року з картоплею “не альо”.

Роман Кошовий, голова правління Комітету виборців України, колись садив картоплю, але згодом від цього відмовився.

“Зараз я не саджу картоплю. Але колись з батьками садив. Навіть їздили кудись в село садити її. Я ненавидів цю каторжну роботу і одного разу порахував, що це економічно невигідно: ціна на саджанці + добирання на поле (мінімум 5 разів на рік) + добриво + транспортування “урожаю” до Львова (я не рахував тиждень “лікарняного” після “даної процедури”) коштувало більше, ніж 100 доларів, за які можна було купити ті 4-5 метрів “урожаю”. Батьки мене уважно вислухали і сказали: це наше хобі, а в хобі треба вкладати гроші!”

Олена Пономарева, голова Батьківської ради Львівщини, також не у захваті від такого заняття.

“Я пас!!! Одного разу посадили в брата на дачі, так і не знаємо чи виросла. Чоловік з мого благородного пориву вже 5 років сміється і каже, щоб їхала збирати, бо вона вже як кавун напевно виросла”, – жартує активістка, додаючи, що насправді це важка праця і не кожен її може подужати.

Голова БФ “Солдатські матері за нову армію” Ольга Тимик теж відмовилась садити картоплю. Пояснює це браком часу та фінансовою невигідністю.

“Зараз садінням картоплі вже не займаюсь. Через брак часу, більшу частину якого присвячую громадській роботі. А колись (коли були живі дідусь і бабуся) садіння картоплі було як традиція. Приїздили в село на празник Св.Юрія, а на наступний день всі мешканці села виходили в поле, цілими родинами. Правда, на нинішній день, є ще одна причина – фінансово не вигідно. Дуже дорого коштує підготовка до самого процесу садіння (зорати, заволочити та обробити поле). Але дякую тим, хто докладає сил і вирощує бульбу для людей. Важка це праця”.

А от Андрій Вихопень, громадський діяч, такої важкої праці не боїться.

“Я саджаю і інколи купую. Так я сім-вісім соток саджаю на селі, мені вистачає. Одного разу з братом обробили десять соток і від зневоднення впали, і не піднялися, поки фіра за нами не приїхала. Казав тоді, що то останній раз в житті, але, що цікаво, ввечері пішов на забаву та двіжував так, ніби п’ять редбулів випив”.

Роман Грицевич, депутат ЛМР фракції БПП «Солідарність», помічник Почесного Консула Республіки Австрія у Західній Україні, голова правління ГО «Незабутня Квітка», невідомо як картоплю, а от іншу рослинність садити любить.

“Я дуже люблю дерева і квіти. У мене є садочок, у якому ростуть вишні, черешні, магнолії. Квіти я сам висаджую у своєму городі. Найбільше люблю чорнобривці – чорні, червоні, декоративні. Люблю їх висаджувати і дивитися, як вони ростуть і розвиваються. З овочів висаджую цибульку, редиску, а кріп і петрушку висаджую чотири рази в рік. Хто як посадить, з якою енергетикою, то так воно і росте. Ці всі рослинки милують око. Я люблю висаджувати рослини сам”.

Микола Савельєв, головний редактор газети “Ратуша”, згадує садіння “бульби” із ненавистю. Для нього, як і для Ольги Березюк, цей процес швидше нагадував тортури.

“Колись давно сам посадив, обробив, підгорнув, зібрав жуки і зібрав урожай з 20 соток. Вручну. Без жодної техніки. З того часу я НЕНАВИДЖУ усі види городніх робіт. Хоча в деяких все ж беру участь”.

Представниця лікарської професії Лідія Конюх так і просить представити її “лінивим лікарем”, бо, як і більшість нами опитаних, також не любить роботи в полі.

“Я вважаю, що цим повинні займатись люди вміючі і навчені. Для яких це кайф. Якщо цим займаються такі агрономи, як я, то з мішка бульби викопуємо півтора мішка. Краще я її куплю на базарі. Це треба вміти і любити”.

У Романа Онишкевича, львівського журналіста, щодо цього питання своя цікава позиція. Він вважає, що садіння картоплі — своєрідний кордон між поколіннями.

“Якщо глянути ширше, щорічні картопляні пристрасті можна вважати своєрідним кордоном, який розділяє покоління. І, треба визнати, що в кожного своя правда. Особисто я, як і більшість моїх ровесників, не кажучи вже про людей молодших, вважаю, що в нинішній час займатися садінням бараболі ледь не в промислових масштабах (про якісь дві грядки коло хати не йдеться) є доволі обтяжливим і непотрібним заняттям, потреба в якому зникла після часів скрути і цілорічної наявності бульби в магазинах”.

Роман Онишкевич розповідає, що рідні не надто змушували його долучатись до городніх робіт, але згадує один цікавий випадок:

“В останні роки мене до сільськогосподарських робіт намагався прилучати тесть. Одного разу йому це навіть вдалося. Заставши зранку втомленого зятя, він під впливом витягнутої з-за пазухи пляшки пива вибив з мене обіцянку повозити гній. Обіцяне, як чесний чоловік, виконав, клянучи протягом усього цього малоприємного процесу свою одномоментну слабодухість і дурний язик. Але щоби погодитися взятися за бульбу… Тут мене не візьмеш ні пивом, ні мармулядою, ні всіма учасницями «Міс світу» разом взятими”.

Отже, як бачимо, львів’яни не надто захоплюються польовими роботами. Ба більше, дехто вважає це економічно невигідним заняттям.

Стежте за нами!