Дороги, вареники та права жінок: іноземці про дивну Україну

2349
Дороги, вареники та права жінок: іноземці про дивну Україну

Що­року во­лон­те­ри з усь­ого світу з’їжджа­ють­ся в Ук­раїну, щоб у шкіль­них та­борах GoCamp нав­ча­ти дітей англій­ській, німецькій і фран­цузь­ким мо­вам та діли­тися своєю куль­ту­рою. А вже за кіль­ка тижнів во­ни ве­зуть до­дому власні вра­жен­ня.

Ра­зом з ініціати­вою GoGlobal ми виріши­ли досліди­ти, що іно­зем­цям по­добаєть­ся в Ук­раїні й від чо­го во­ни не в зах­ваті, а та­кож які з їхніх очіку­вань не справ­ди­лися і чо­му.

Ревен Морілло, Філіппіни

25 років

Ревен Морілло, Філіппіни

Я очіку­вала пев­ної жорс­ткості та не­гати­ву че­рез події на сході Ук­раїни, але я по­миля­лась. Хо­ча мені ба­гато хто го­ворив, що ук­раїнсь­ка освіта має ще ста­ру ра­дянсь­ку струк­ту­ру, пе­даго­ги є ду­же відкри­тими та зацікав­ле­ними у змінах. То­му я зро­била для се­бе вис­но­вок, що лю­ди, які зміню­ють «жорс­тку» сис­те­му, самі та­кими не є.

Мені найбіль­ше по­доба­ють­ся лю­ди. Ті, ко­го я зустріча­ла про­тягом своєї не ду­же дов­гої по­дорожі, бу­ли чу­дови­ми. Во­ни щирі, гос­тинні та го­тові до­помог­ти. Окрім то­го, ук­раїнці ціну­ють свою куль­ту­ру та іден­тичність. Це ду­же важ­ли­во і це на­дихає. Але роз­ча­ровує нерівність.

Прос­тий прик­лад – елітний тре­нажер­ний зал поб­ли­зу шко­ли, у якій я пра­цюва­ла. Він дос­тупний ли­ше для ба­гатих. І при ць­ому ду­же неп­риємно усвідом­лю­вати, що пер­спек­тивна ук­раїнсь­ка мо­лодь та вчи­телі ча­сом поз­бавлені най­кра­щих за­собів для роз­витку.

 Фото з особистого архіву Ревен Морілло

Хо­ча найбіль­ше мені не вис­та­чало моєї сім’ї, ро­дина, яка ме­не прий­ма­ла, та лю­ди, з яки­ми я пра­цюва­ла, зро­били усе, аби мені не бу­ло сум­но. До приїзду в Ук­раїну я не бу­ла вдо­ма про­тягом двох років, але все-та­ки виріши­ла про­вес­ти відпус­тку не на Філіппінах, а тут, і взя­ти участь у во­лон­терсь­ко­му про­екті.

Для ме­не ду­же важ­ли­во, аби моя сім’я поділя­ла мої пог­ля­ди, а та­кож по­бачи­ла, що мені да­ло пе­ребу­ван­ня в Ук­раїні.

Рей Рокхіл, США

63 роки

Рей Рокхіл, США

Я не знав, чо­го очіку­вати від Ук­раїни. Я тро­хи дізна­вав­ся про країну пе­ред приїздом і чув про проб­ле­ми, на які вар­то звер­ну­ти ува­гу. Але я був вра­жений тим, наскіль­ки су­часнішою ви­яви­лася Ук­раїна.

Ме­не вра­зив мій пер­ший візит до про­дук­то­вого ма­гази­ну не­подалік вок­за­лу – там був чу­довий вибір то­варів! Мож­ли­во, навіть кра­щий, ніж в аме­рикансь­ко­му ма­газині.

А ще у Чер­ка­сах не­має пра­лень, де мож­на вип­ра­ти речі, зап­ла­тив­ши мо­нета­ми у спеціаль­ний ав­то­мат. Я ду­маю, що це пов’яза­но з ціною на елек­тро­енергію.

Фото з особистого архіву Рея Рокхіла
Фото з особистого архіву Рея Рокхіла

Лю­ди тут ду­же доб­ро­зич­ливі. Я час­то помічав на собі зди­вова­ний (у хо­рошо­му сенсі) пог­ляд нез­най­омців, які по­чули, що я роз­мовляю англій­ською. А от стан доріг в Ук­раїні невтішний.

Раніше я не зро­зумів, яким шля­хом й­де моє жит­тя, але ро­бота з діть­ми дає над­зви­чай­но ба­гато, во­на по­вер­ну­ла мені нат­хнен­ня. Я з су­мую за діть­ми, з яки­ми пра­цював, і за їхнім нес­трим­ним ба­чен­ням ць­ого світу.

Манха Тіма Сідоні, Камерун

47 років

Манха Тіма Сідоні, Камерун

Я чу­ла, що ук­раїнці ра­сис­ти, але це не так. На­томість підтвер­ди­лась інфор­мація про те, що го­лова сім’ї в Ук­раїні – жінка.

Мені найбіль­ше по­добаєть­ся привітність ук­раїнців, і всі сім’ї, в яких я жи­ла, бу­ли ду­же тур­ботли­вими. Але ме­не ди­вує той факт, що лю­ди не ціну­ють те, що ма­ють. Во­ни зав­жди скар­жать­ся на бідність, але мені здаєть­ся, що при ць­ому в них гар­не жит­тя. Ук­раїнцям вар­то нав­чи­тися ціну­вати те, що в них є.

В Ук­раїні я су­мува­ла за своєю сім’єю та донь­кою, а та­кож за тра­дицій­ни­ми ка­мерунсь­ки­ми стра­вами. Хо­ча мені ду­же спо­доба­лися ва­рени­ки з си­ром – на жаль, та­кої сма­коти у ме­не вдо­ма не го­ту­ють.

Майкл Манкріос, Єгипет

30 років

Майкл Манкріос, Єгипет

Я очіку­вав на гос­тинність та до­помо­гу від вчи­телів та ко­ор­ди­наторів, а та­кож сподівав­ся відчу­ти се­бе в без­пеці. Я мав намір до­помог­ти дітям та підліткам, зро­бити їх щас­ли­вими, знай­ти но­вих друзів. Ду­маю, мені це вда­лося.

По-пер­ше, мені ре­аль­но спо­доба­лись усі лю­ди, яких я зустрічав, – щедрі, добрі та гос­тинні. По-дру­ге, це клас­на при­рода – ліси, озе­ра та річки. У вас чу­дові пей­зажі, які на­диха­ють ме­не приїха­ти сю­ди зно­ву і відвіда­ти ще біль­ше місць.

І ос­таннє – це те, що ціни на то­вари близькі до єги­петсь­ких, то­му я відчу­ваю, що вит­ра­чаю стіль­ки ж гро­шей, ніби за­лишив­ся вдо­ма.

Я жи­ву в країні пус­тель та о­азисів нав­ко­ло річки Ніл, то­му мені бу­ло ціка­во по­бачи­ти біль­ше зе­леної при­роди, а та­кож ці прек­расні хра­ми та старі будівлі. В єги­петській кухні ана­логів ук­раїнсь­ким стра­вам не знай­деш – за ви­нят­ком го­лубців.

А ще у ме­не вдо­ма сон­це за­ходить о сь­омій ве­чора, то­му я прос­то на­солод­жу­вав­ся дов­гим ук­раїнсь­ким літнім днем.

Клара Санчез, Іспанія

31 рік

Клара Санчез, Іспанія

Чо­мусь лю­ди з Ук­раїни та сусідніх країн вва­жа­ють­ся відлюдь­ку­вати­ми та нед­ружніми. Я ба­гато по­доро­жува­ла та жи­ла за­кор­до­ном, то­му бу­ла го­това до нес­подіва­нок. І я по­бачи­ла, що ук­раїнські ре­алії про­тилежні то­му, що я чу­ла.

Більшість лю­дей, по­чина­ючи з сім’ї, яка ме­не прий­ма­ла, і закінчу­ючи нез­най­ом­ця­ми, ви­яви­лися ду­же доб­ро­зич­ли­вими та го­тови­ми до­помог­ти.

Я по­люби­ла ук­раїнські річки та прек­расну при­роду. Я очіку­вала, що ту­теш­ня при­рода гар­на, але не ма­ла у­яв­лення про архітек­ту­ру міст чи їхнє куль­тур­не жит­тя. І все ви­яви­лось нап­ро­чуд чу­довим. Я во­лон­те­рила не­дале­ко від Кар­пат із за­хоп­лю­ючи­ми пей­за­жами, а та­кож ма­ла мож­ливість відвіда­ти живі Київ, Дніпро та Оде­су.

Окрім то­го, тут усю­ди прек­расна їжа. До­машні стра­ви го­ту­ють­ся з хо­роших інгредієнтів, а рес­то­рани, здаєть­ся, ду­же відкриті до інно­вацій. Те­пер в Іспанії я всім роз­повідаю про во­лон­терс­тво і рад­жу приїха­ти в Ук­раїну.

Ук­раїні ще потрібно бо­ротись за пра­ва жінок. Це мож­на по­бачи­ти і на те­леба­ченні, і прос­то спос­теріга­ючи за по­ведінкою лю­дей. Більшість жінок не ма­ють пра­ва ро­бити влас­ний вибір, аби бу­ти відповідаль­ни­ми за влас­не жит­тя. На жаль, це гло­баль­не яви­ще, і Ук­раїна не є ви­нят­ком.

Жінкам до­водить­ся бо­роти­ся за рівноп­равність у всь­ому світі, і я ду­маю, що соціаль­на та політич­на тран­сфор­мація, яку за­раз пе­режи­ває Ук­раїна, – чу­дова на­года зо­сере­дитись на пи­танні за­без­пе­чен­ня прав жінок.

Вос­таннє я пра­цюва­ла з діть­ми ще у сту­дентські ро­ки, ко­ли підпраць­ову­вала ре­пети­тором. А тут, в Ук­раїні, я бу­ла вра­жена тим, наскіль­ки місцеві шко­лярі вдячні, який у них ве­личез­ний ен­тузіазм і як ти мо­жеш радіти ли­ше від однієї роз­мо­ви чи гри з ни­ми. Ро­бота з діть­ми дає ба­гато, ко­ли ба­чиш, як їм доб­ре.

Сільвіно Лусена Медейрос, Бразилія

29 років

Сільвіно Лусена Медейрос, Бразилія

Ко­ли я їхав в Ук­раїну, то ду­мав, що по­бачу тут зовсім інший світ, ад­же ще кіль­ка­десят років то­му тут бу­ли старі по­ряд­ки часів УРСР. Я знав, що Ук­раїна ли­ше по­чинає роз­ви­ватись та відкри­ватись до «ре­аль­но­го но­вого світу» після По­маран­че­вої ре­волюції.

Я очіку­вав, що знай­ду вчи­телів, з яки­ми важ­ко ко­муніку­вати, та дітей, які ви­кону­ють усе іде­аль­но і са­ме так, як їх поп­ро­сиш, – без кре­ати­ву, твор­чості та у­яви.

Ви­яви­лось, що Ук­раїна інша, во­на вже не є час­ти­ною то­го ста­рого світу, від яко­го за­лиши­лись хіба старі ма­шини на до­рогах чи будні лю­дей у се­лах, що час­то на­гаду­ють 80-ті ро­ки. Після тем­них часів Ук­раїна де­монс­трує світу, наскіль­ки во­на ве­лика та відкри­та. УРСР, тра­диція та куль­ту­ра то­го ча­су, будівлі та пам’ят­ни­ки все ще є час­ти­ною цієї країни, але час це змінить.

Під час во­лон­терс­тва у GoCamp я по­бачив, що мо­ви та куль­ту­ра мо­жуть бу­ти важ­ли­вими для но­вого по­коління, що діти хо­чуть дізна­тись біль­ше про світ і ста­ти й­ого час­ти­ною. Я був вра­жений чу­довою підго­тов­кою вчи­телів і тим, як во­ни пра­цю­ють з діть­ми.

Я пи­ша­юсь тим, що зміг да­ти шко­лярам нат­хнен­ня для то­го, аби ви­корис­то­вува­ти влас­ну у­яву та ро­бити щось своє. Після ць­ого я міг спокій­но по­вер­ну­тись до­дому.

Фото з особистого архіву Сільвіно Лусена Медейроса
Фото з особистого архіву Сільвіно Лусена Медейроса

Ук­раїнці ду­же відкриті та пи­ша­ють­ся своєю країною. Я мав змо­гу спілку­ватись з людь­ми, навіть ко­ли англій­ська бу­ла проб­ле­мою, ад­же зав­жди зна­ходив­ся спосіб ко­мунікації. В Ук­раїні я впер­ше жив у сім’ї. Ще ніко­ли я не ба­чив жит­тя іншої ро­дини так близь­ко.

Ос­танні п’ять років жи­ву в Ірландії, але ще ніко­ли не був час­ти­ною ірландсь­кої сім’ї. В Ук­раїні я от­ри­мав цей досвід, ко­ли ми ра­зом ве­черя­ли, відпо­чива­ли, ко­ли во­ни по­дару­вали мені ви­шиван­ку. Те­пер Ук­раїна бу­де зі мною зав­жди.

Найбіль­ше в Ук­раїні мені по­доба­ють­ся лю­ди. Найбіль­ше зас­му­чує вій­на.

Лоуренс Сунен, Бельгія

Дороги, вареники та права жінок: іноземці про дивну Україну

24 роки

До то­го як взя­ти участь у GoCamp, я вив­чав політи­ку та історію Ук­раїни, але не мав жод­но­го у­яв­лення про те, якою бу­де ре­альність. Ко­ли я їхав в Ук­раїну ми­нуло­го літа, у ме­не бу­ло кіль­ка най­по­ширеніших не­гатив­них сте­ре­отипів. Всі во­ни ви­яви­лися по­мил­ко­вими.

Замість сірої, ста­ромод­ної та нуд­ної країни я по­бачив яс­кра­ву, су­час­ну і яс­кра­ву Ук­раїну з ве­личез­ним по­тенціалом. Більш то­го, я був вра­жений гос­тинністю, нез­ва­жа­ючи на сте­ре­отип про ук­раїнців як до­сить відчу­жених лю­дей.

Я зав­жди бу­ду пам’ята­ти, як усі, ко­го я зустрів, зро­били все мож­ли­ве, щоб да­ти мені ли­ше най­кра­ще. Ук­раїна зай­має особ­ли­ве місце в моєму серці зав­дя­ки над­зви­чай­ним лю­дям, які зав­жди прий­дуть на до­помо­гу. Че­рез це Ук­раїна ста­ла моїм дру­гим до­мом.

Я не по­бачив тут чо­гось особ­ли­во не­гатив­но­го, але му­шу виз­на­ти, що мої по­дорожі три­вали не ду­же дов­го. Я не над­то пе­режи­вав че­рез по­гану інфрас­трук­ту­ру або про­яви ко­рупції, але мо­жу у­яви­ти, наскіль­ки це роз­ча­ровує, як­що жи­ти в та­ких умо­вах три­валий час.

Фото з особистого архіву Лоуренса Сунена
Фото з особистого архіву Лоуренса Сунена

Ук­раїна да­ла мені шанс відкри­ти но­ву куль­ту­ру та, перш за все, но­вий пог­ляд на жит­тя. Я помітив, що мені ду­же ціка­во го­вори­ти з ба­гать­ма мо­лоди­ми ук­раїнця­ми про те, як во­ни сприй­ма­ють жит­тя, і про що мріють. В Ук­раїні я знай­шов справ­жню цінність жит­тя й тур­бо­ту про інших, про що ми, мож­ли­во, тро­хи за­були в індивіду­алістичній Бельгії.

В Ук­раїні я не су­мував ні за чим, а ко­ли по­вер­нувся в Бельгію, мені не вис­та­чало Ук­раїни. Перш за все лю­дей, а та­кож смач­ної їжі, ди­кої при­роди та архітек­ту­ри ве­ликих міст.

Джерело: amazing-ukraine.com
Стежте за нами!