Коли замислюєшся про літній відпочинок, то часто роздуми зводяться до двох «або»: або море, або гори.
Отже, для тих, хто якраз подумує, що ж почитати, ми пропонуємо безліч класних варіантів.
На жаль, далеко не всі вони перекладені українською, так що у читачів, які володіють англійською, вибір буде більше!
Альпіністи свободи (Freedom Climbers), Бернадеті Макдональд
Історія піонерів польського альпінізму, розказана канадської письменницею. Золотий гімалайський період для польських восходителей (книга захоплює період з кінця Другої світової війни до нового тисячоліття), який припав на 80-90-роки, коли, незважаючи на економічні та соціальні негаразди, поляки були на вістрі відкриттів в найвищих горах світу, зробивши перші зимові сходження на восьмитисячники: Еверест, Манаслу, Дхаулагирі, Чо Ойю, Канченджангу, Аннапурну і Лхоцзе.
Але Бернадеті пише не тільки про перемоги, а й про ціну, яку довелося заплатити за них. 80% кращих висотників країни загинули у великих горах в той же час.
Ванда Руткевич, яка претендувала на те, щоб стати першою жінкою з 14 восьмитисячників в активі (поки не пропала на Канченджангу в 1992); Єржі Кукучка, який загинув під час спроби сходження по південній стіні Лхоцзе і інші.
Історії Войтека Куртики, Артура Хайзер, Анджея Завади і Кшиштофа Велицького. Вікно в інший світ, історія пристрасті, ім’я якої – альпінізм. Книга, яка змушує плакати – місцями від співпереживання героям, які отримують жорстокі удари долі, а місцями і від сміху, це ж експедиційна життя – зі своїми завданнями і радощами.
Категорично рекомендується до прочитання.
Уроки еспресо (Espresso Lessons), Арно Ільнер
Подібно міцної кави представлені тут практичні поради дають швидкий і потужний ефект. Будучи продовженням Rock Warrior’s Way, ця книга вчить застосовувати ідеї психологічного фітнесу з першої частини в конкретних і специфічних ситуаціях в скелелазінні.
Книга допомагає оцінити, коли і як краще ризикувати, вчить усвідомлювати і приймати важливість і неминучість падінь і піднімає інші теми для розвитку здорового підходу до скелелазіння.
Будь-який спортсмен знає, що найчастіше психологічні аспекти можуть виявитися набагато важливіше будь-яких фізичних показників. Тому час, який ви витрачаєте, щоб навчитися розвивати і використовувати силу свого духу в скелелазінні – це час, витрачений з користю. Але для оптимального результату обов’язково прочитайте спочатку Rock Warrior’s Way.
«Маша, або Постфашизм», Ярослав Мельник
Гори в цій книжці не головне місце дії, радше побіжне. Але те, як їх описано, забути неможливо. У цьому творі ти знайдеш геть інший образ гір – не місце спокою та натхнення, а арену боротьби за існування. Коли мандруєш горами, маєш бути готовим до забаганок та примх природи.
Головний герой, журналіст, тікає із самкою стора (істоти, яких не вважають за людей) в гори, щоб перебратися в табір, де всіх поважають і шанують. Проте герої виявилися геть не готовими до такої мандрівки. Вони були голі, тому кілька разів ледь не замерзли, самостійно добували вогонь, харчувалися ягодами. Після цієї книжки ти точно переосмислиш те, чим є гори, і, можливо, станеш набагато обачнішим. Бо хтозна, де чигає небезпека.
«Холод вже знову входив в нас, атакуючи все більше поверхню нашої нічим не захищеної шкіри. Знову ціпеніли м’язи, дерев’яніли суглоби.
Я подумав про камінці, які тягав у кошику з їжею. Можна було б спробувати спалити прути, з яких зроблено кошик. Потім, можливо, якби утворився жар, можна було б підтримувати деякий час вогонь з гілок куща. Вони сирі, але, може, вони би встигли підсохнути і спалахнути?
Я повинен був щось робити. Вийняв із кошика камінці і почав бити їх один об одного, спрямовуючи іскри на траву, якою було вистелено дно кошика (наші мізерні припаси я поклав збоку). Трава навіть і не думала загорятися. Сніг промочив її наскрізь.
У відчаї, я розламав один із прутів на дрібні друзки і почав скеровувати на них іскри. Але це було нерозумно. Ніколи друзки не займуться від іскри».
“У розрідженому повітрі”, Джон Кракауер (Into Thin Air, Jon Krakauer)
Розповідь журналіста Джона Кракауера про трагедію на Евересті 1996 року, що забрала життя 8 людей і залишила безліч інших причетних з важкими спогадами і почуттям провини. Кракауер дає детальну картину подій, які призвели до трагедії, адресуючи безліч спірних питань всім учасникам подій – включаючи зайнятих в експедиції шерпів.
Розповідаючи про ці події, Кракауер висвічує проблему комерціалізації експедицій на Еверест, в результаті якої гіди нехтують питаннями безпеки, щоб гарантувати клієнтові вершину.
Книга викликала велику полеміку на території Росії в тому числі тому, що багато читачів побачили в ній несправедливі звинувачення на адресу Анатолія Букрєєва. У співавторстві з Вестоном ДеУолтом Анатолій у відповідь на працю Кракауера написав книгу, яку ми називали вище.
«Солодка Даруся», Марія Матіос
Ти, мабуть, чув про цей знаменитий твір. Події розгортаються саме в горах, у глухому гірському селі Черемошне, що на Буковині. Головна героїня оповіді – солодка Даруся, яку односельчани вважають божевільною. Таке прізвисько вона отримала через одну страшну історію з дитинства.
Гори у творі відіграють особливу роль. Бо де ж іще могла трапитися така сумна подія? Де ще природа буде такою значущою й рятівною? Де б іще люди знали стільки одне про одного, а життя плинуло так тихо, спокійно, аж трішки нудно? Гори в «Солодкій Дарусі» не лише мовчазний фон, а й повноправний герой з власною роллю та впливом на долі інших персонажів. Візьми цю книжку із собою, якщо раптом здалося, що твоє життя нудне й нецікаве. Після прочитання ти точно це переосмислиш.
«Чому вона дурна, коли вона все розуміє, знає, що і як називається, який сьогодні день, скільки яблунь вродило в Маріїнім саду, скільки від Різдва до Різдва людей у селі родилося, а скільки вмерло?! В сільраді за таким розумом у книжку дивляться, а Даруся все у своїй голові тримає. З курми вона говорить краще, ніж із людьми. Дерева її розуміють, пси не займають, а люди – ні. Не можуть люди лишити Дарусю на саму себе.
Але з людьми вона не хоче говорити, бо тоді вони можуть дати їй конфету.
Та що про це думати, як нема про що. Люди в селі часом роблять таке, що навіть Даруся хапається за голову, але їх дурними чомусь ніхто не називає, а про неї, що говорить з деревами і квітами, і живе собі, як хоче, хоч і шкоди не робить нікому, думають, як про дурну».
«Гори говорять», Улас Самчук
Тут удосталь насолодишся специфічною мовою гуцулів, відкриєш для себе їхній побут, а також дізнаєшся про гуцульське повстання від чільного учасника, адже розповідь ведеться від першої особи – Дмитра Цокана.
Гори тут – місце розвитку важливих і динамічних подій. А також вони вщерть наповнені людьми, тому в книжці трапляється й селянська бідність, і багатство, і життєві драми, і еротика.
«Вісімдесят років тому переходив горами великий гад. Переходив так десь з Крихаї до Тесаника. Коли проходив уночі, так світив, що всі села навколо й усі гори й навіть полонини освічував. О, скільки того Клочурєк знав. Тепер уже люди не вірять. Здрібніли й спорожніли. Минали вечорі, ночі, дні. Сонце виходило й заходило. Літо міняло зиму й навпаки. Ліси й звори шуміли щодня однаково. Гори ніколи не сходили зо своїх місць».
«Тіні забутих предків», Михайло Коцюбинський
Ну як, як ми могли не згадати про цей хрестоматійний твір? Навіть якщо він тобі не подобався в школі чи ти зачитав його до дір під час підготовки до ЗНО, усе одно візьми книгу в гори. Бо там геть інші враження.
Здається, десь промайнула тінь Іванкової Марічки. А от почувся звук флояри. А що там у кущах ворухнулося? Невже Чугайстер? У Карпатах персонажі оживають, сходять зі сторінок книжки в реальний світ, особливо коли вони так смачно й соковито описані Коцюбинським. І, звісно, після прочитання варто переглянути однойменний фільм Параджанова. Точно не пошкодуєш.
«Знизу підіймавсь до Івана і затоплював гори глухий гомін ріки, а в нього капав од часу до часу прозорий дзвін колокільця. З-за галузки смереки виглядали зажурені гори, напоєні сумом тіней од хмар, що все стирали бліду усмішку царинок. Гори щохвилини міняли свій настрій: коли сміялась царинка, хмурився ліс. І як трудно було вдивитись в те рухливе обличчя гір, так трудно було дитині спіймати химерну мелодію пісні, що вилась, тріпала крильцями коло самого вуха і не давалась».
Генріх Харрер, “Сім років у Тибеті”
Автобіографічна книга австрійського мандрівника і альпініста Генріха Харрера. Описувані в книзі події – спогади його реального досвіду життя в Тибеті в 1944-1951 роках під час Другої світової війни і в перехідний період до вторгнення комуністичної армії Китайської Народної Республіки в Тибет в 1950 році.
Головний герой книги і одночасно її автор Генріх Харрер, оповідає про події, завдяки яким він, простий альпініст і спортсмен, став одним з найближчих друзів чотирнадцятого Далай-лами. Книга переміщує читача в світ тибетської повсякденності і культури, детально описуючи спосіб життя тибетського народу і події, внаслідок яких Тибет, будучи вільною і незалежною державою, став китайською провінцією.
А в тебе є улюблені книжки про гори? Ділися з нами в коментарях.
