Трудова міграція зі Львова: хто їде, куди їдуть, чого шукають і чи повернуться

25 % львівських заробітчан працюють у Росії, Польща розраховує замінити своїх емігрантів українцями, а з Німеччини та Австрії ніхто не хоче вертатися.

Після впровадження безвізового режиму з Європейським Союзом порахувати людей, які виїжджають закордон із України на заробітки, стало ще важче, ніж раніше. Точної кількості сезонних і постійних заробітчан не знає ніхто, проте зрозуміло, що їх – мільйони.

Про тенденції трудової міграції зі Львова та західноукраїнського регіону, мотиви, що спонукають людей виїжджати, попит на українців закордоном і аргументи, якими їх можна заохотити повернутись, Tvoemisto.tv розповіла рекрутерка Оксана Абраменко.

заробітчани

Де працюють львівські трудові мігранти?

Зі Львова найчастіше їдуть на роботу в Польщу. Хоча, коли ми зробили дослідження щодо трудової міграції львів’ян, були дуже здивовані, з’ясувавши, що 25 % львівських заробітчан працює в Росії. Зрозуміло, що до війни цей відсоток був набагато більшим. Якщо до Польщі люди їдуть працювати робітниками, до готельної сфери, на будівництво та інженерні посади, то Росія приймає виключно будівельників і далекобійників.

заробітчани

Також багато львів’ян працює у Чехії, трохи менше – в Угорщині. Дуже цікаві пропозиції є для інженерів у Німеччині. Інженери та айтішники знаходять роботу також в Австралії та Сполучених Штатах Америки. Закордоном наші інженери й механіки стають керівниками груп. Натомість, такі спеціалісти, як маркетологи, юристи чи бухгалтери, не можуть виїхати й працювати за фахом – їм бракує кваліфікації. Юристи знайдуть роботу лише у разі, якщо займались міжнародним правом, а бухгалтери повинні знати тамтешнє законодавство.

Чому люди виїжджають закордон?

Мотиви різні, але головний – брак грошей. Комусь їх не вистачає взагалі, й люди виїжджають назовсім; інші їдуть на деякий час, аби заробити певну суму, якої бракує.

Зрозуміло, що в Європі зарплатня вища. До прикладу, вакансія оператора кол-центру – ми шукаємо людину на таку роботу у Варшаві та Львові. В обох випадках кандидат має володіти двома мовами та базовими комп’ютерними програмами. Варшавська зарплата – від 800 до 1200 доларів, львівська – сім-вісім тисяч гривень. Працюючи складальником на виробництві у Польщі, можна заробляти 10-15 тисяч гривень, тоді як у нас – чотири тисячі, а з урахуванням усіх можливих бонусів щонайбільше сім. Різниця помітна.

заробітчани

Хтось сподівається безпеки та вищого рівня життя для себе та своєї родини, але це здебільшого не люди фізичної праці. Невелика частина мігрантів їде, щоб професійно зрости.

Чи справджуються ці очікування? Якщо людина влаштовується на офіційну роботу, вона отримує те, чого не має в Україні – наприклад, медичне страхування. Проте далеко не завжди люди, які мають робітничі професії, мають закордоном добрі умови праці. Трапляється, що люди живуть по троє або п’ятеро в одній кімнаті, бо роботодавець економить на робочій силі.

Які шанси має українець влаштуватись на офіційну роботу закордоном?

Угорщина, Чехія та Польща зараз спрощують своє законодавство, аби заробітчани не мусили шукати собі нелегального заробітку. А кілька років тому польські компанії, наприклад, часто були готові брати людей на «чорну» зарплатню. Деякі роботодавці навіть телефонували до нас і просили знайти будівельників на неофіційну роботу. А почувши, що ми не можемо зробити це з огляду на закон, дивувались: «Як це не можете? Це в нас такого робити не можна, а у вас можна все!».

Більшість компаній, які беруть нелегалів, наймають їх ненадовго. Якщо компанія зацікавлена взяти на роботу людину на рік чи більше, немає сенсу влаштовувати її нелегально – штраф за це буде занадто великий. Компанії зацікавлені в тому, щоб українські робітники приїжджали і працювали якомога довше, бо це вигідно економічно: не треба витрачати гроші на навчання нових людей.

Якою є динаміка попиту на західноукраїнських працівників?

Попит постійно зростає, особливо в Польщі. На деякі посади там необхідне знання польської, а поляки вважають, що всі мешканці Західної України хоч на якомусь рівні та й володіють їхньою мовою. За статистикою Польща в найближчі роки потребуватиме від чотирьох до шести мільйонів працівників, і братиме їх, найімовірніше, передусім із західних регіонів України.

Втім, порахувати львів’ян чи українців узагалі закордоном стає дедалі важче. До безвізу їх могли рахувати компанії-посередники, які влаштовували людей на роботу закордоном, адже вони подавали певну звітність. Зараз ми не можемо порахувати, скільки людей, які виїхали до Польщі за туристичною візою, повернулося, а скільки залишилось там на роботу. Є різні дані, за якими кількість українських заробітчан коливається від трьох до одинадцяти мільйонів.

Чи хочуть заробітчани повертатись в Україну?

Я рада, що наші кандидати можуть реалізувати себе закордоном, але, з іншого боку, сумно, що ці кандидати навряд чи колись повернуться в Україну. Ми спілкуємось із людьми, яких улаштували на роботу в Німеччину, Австрію чи Польщу. Мало хто з них каже, що хотів би повернутись.

заробітчани

Для декого це справді дуже великі зміни в житті. Один чоловік, інженер-схемотехнік, заробляв в Україні три-чотири тисячі гривень, а там – три тисячі євро.

Наскільки великими є втрати ринку праці через трудову міграцію?

Ми відчули проблему трудової міграції два роки тому. Люди почали частіше виїжджати за кордон на сезонні роботи, на два-три місяці. Ще три роки тому на більшість вакансій рекрутери мали з кого обирати, й обирали найкращих із-поміж кращих. Сьогодні ж ми змушені обирати найкращих із-поміж гірших. На вакансії, на які тоді було шістдесят кандидатів, сьогодні лише двадцять. Решта або виїхали з країни, або, побувавши на заробітках, сподіваються в Україні на зарплатню, якої тут поки що бути не може. Трудова міграція – це не добре й не погано: треба прийняти факт, що вона є, і з відкритим кордоном ми не зможемо її зупинити.

Наскільки важливою для мігрантів є освіта?

Іноземні роботодавці поважають нашу технічну освіту: там запитані спеціалісти, які виходять із наших професійних училищ та технічних університетів. Перевага надається тим, хто знає іноземні мови.

працевлаштування

Кадр із сюжету телеканалу новин 24

Поляки дуже активно рекламують свої університети: оголошення в київському метро, білборди у Львові. Навіть Львівський університет імені Франка проводив День освіти в Польщі, що мене, м’яко кажучи, здивувало. Кілька років тому українських студентів у Польщі було вже вдвічі більше за загальну кількість студентів «Львівської політехніки». Здебільшого це львів’яни та мешканці прикордонних областей. Важко сказати, яка частина повернеться в Україну. Часом до нас звертаються наші студенти в Польщі, які шукають роботу в Україні, але загалом людина, яка має закордонну освіту й шукає роботу тут, є радше винятком. Більшість старається зачепитись там і, якщо є змога, працювати за фахом.

Чи багато до Львова приїжджає внутрішніх мігрантів?

Сплеску трудової міграції закордон передувало посилення міграції всередині України. Через війну багато мешканців Донецької, Луганської областей та Криму почали шукати роботу в інших регіонах. А останнім часом ми не дивуємось тому, що бачимо резюме людей із Києва та центральних регіонів України, охочих працювати у Львові. Львів’яни водночас готові переїжджати до інших регіонів країни.

Багато вимушених переселенців не змогли знайти роботи у Львові. Не можна сказати, що люди зі східних областей, приїхавши сюди, змусили львів’ян шукати кращої долі в інших регіонах чи країнах. Здебільшого, не знайшовши тут собі місця, вони рухались далі. Можливо, їм не вдалося зачепитись через упередженість тутешніх роботодавців: ми стикались із прикладами, коли львівські компанії відмовлялись від дуже непоганих кандидатів через те, що вони не галичани. Це не дуже професійний підхід.

Як зупинити чи сповільнити процес еміграції?

Добре, якщо кандидати, які попрацювали закордоном, бачитимуть, що можуть повернутись і застосувати здобуті там знання. Польща теж довго втрачала людей, і держава почала працювати над тим, аби їх утримати. Більшість програм, спрямованих на це, була профінансована Євросоюзом. Наприклад, багато поляків-заробітчан працювали в західноєвропейських країнах у готельно-ресторанному бізнесі, тож уряд почав давати ґранти на створення бізнесу в цій сфері. Коли там була проблема з молодими людьми, Польща почала заохочувати компанії брати на роботу молодь, оплачуючи половину вартості дворічного стажування. Держава забезпечувала випускників роботою протягом шести місяців після закінчення університетів. Частину людей удалося втримати від еміграції – але не повернути. Поляки повертаються до Польщі тільки на пенсію. Там уже сподіваються не на повернення емігрантів, а радше на іммігрантів із України, яких удасться асимілювати.

Що може зробити наша держава, щоб утримати і повернути людей?

Можна підвищувати зарплатню, щоб мотивувати людей повернутись в Україну. Для людей, які передусім потребують грошей, це буде аргументом. Проте, наприклад, навіть підвищення мінімальної зарплатні до 3200 гривень боляче вдарило по малому бізнесу.

Інший фактор – це призов до армії. Доки триватиме війна на Донбасі, люди боятимуться за свою безпеку. В нас не раз було, коли людина, якій ми шукали роботу, діставала повістку з військкомату та вирішувала перечекати закордоном. Особливо часто траплялось це два-три роки тому.

Львівські трудові мігранти доволі активні. Якщо дати їм можливості заснувати власну справу – податкові канікули, зниження оподаткування зарплатні для працівників – це може дати добрий результат. В інших країнах це діє.

Що далі?

Зараз прогнози невтішні. Люди їдуть туди, де є вакансії. Поки в Польщі є вакансії для українців, львів’яни будуть їхати туди. Трудова міграція в найближчий рік-два посилюватиметься, а кількість висококваліфікованих людей у Львові зменшуватиметься. Але тоді нам на допомогу може прийти внутрішня міграція. Боротьба за персонал посилиться, й виграватимуть її ті роботодавці, які запропонують велику зарплатню й водночас забезпечать комфортні умови праці.