Побут мешканців давнього Львова (частина І)

Напевно кожного з нас цікавило, яким був побут мешканців Львова, котрі жили тут більш ніж триста-чотириста років тому. Як виглядало житло городянина, якими речами вони його прикрашали, що їли львів’яни?  Тож сьогодні невеличкий екскурс у побут жителів Львова.

Побут мешканців давнього Львова (частина І)

Впродовж тривалого часу будинки Львова були дерев’яними або фахверковими, спорудженими у готичному стилі. Дахи були ґонтові, а пізніше — черепичні. У XIV — першій половині XVI ст. всі будинки були одноповерховими. Загалом треба зазначити, що саме поняття “поверх” з’являється тільки в епоху Відродження. До цього часу чітке розмежування будинку в горизонтальній площині на однакових рівнях було невідоме. Кожний великий середньовічний будинок — це лабіринт прибудов, ходів, переходів, які з’єднували частини будинку, розташовані на різних рівнях.

Пластична панорама Львова 1775 року Януша Вітвіцького (Janusz Witwicki), вид на місто і обсерваторію.

Пластична панорама Львова 1775 року Януша Вітвіцького (Janusz Witwicki), вид на місто і обсерваторію.

Мабуть, найбільш поширеним типом будинку львівського середмістя був триповерховий будинок з трьома вікнами на поверсі. Такий тип був обов’язковим на Ринку. На прилеглих вулицях могли споруджувати оселі і з більшою кількістю вікон.

Треба сказати, що мати власний будинок у середмісті могла тільки дуже багата людина. Мури не давали місту рости, а тому чимало коштувала земля, дорогим був і будівельний матеріал — камінь, цегла. Власний будинок — показник міцного становища людини у суспільстві.

Львів, Площа Ринок. Фото поч.ХХ ст.

Львів, Площа Ринок. Фото поч.ХХ ст.

Господар зазвичай займав другий поверх. Якщо придивитися до розташування вікон по фасаду, то впадає в вічі несиметричність — два і одне. Двоє вікон мала світлиця, одне — спальня. У глибині будинку знаходилися інші житлові та підсобні приміщення, часто — молитовня.

Стеля не була такою, до якої ми звикли, тобто гладкою. Вздовж неї розташовувались масивні дерев’яні сволоки, котрі прикрашали різьбленими малюнками, написами, а іноді й розписами. Такі стелі ще збереглись у деяких будинках на пл. Ринок.
Стіни були нетиньковані — цей звичай з’явився набагато пізніше, їх завішували килимами. Але в ті часи килим не прилягав до стіни щільно, а висів на певній відстані від неї. Це створювало додатковий повітряний прошарок, який зовсім не був зайвим у холодних кам’яницях. Бо ж зазвичай приміщення опалювалося камінами. Безумовно, палаючий камін створює затишок, але обігріває кімнату погано.

Мешканці Львова XVI столітя: Жінки, патрицій, вчений, міщанин.

Мешканці Львова XVI столітя: Жінки, патрицій, вчений, міщанин.

У багатьох львівських будинках використовувався гіпокауст — система повітряного огрівання. У підвалі стояла двокамерна піч. У нижній камері палали дрова, нагріваючи каміння, складене у верхній камері. Гаряче повітря від розпечених каменів ішло по трубах на всі поверхи. Залишки гіпокаусту знайдено в будинках на пл. Ринок і вул. Вірменській.

Повернімося до інтер’єру типового львівського будинку. Меблі були солідними, важкими, здебільшого дубовими, пишно оздобленими різьбленням. Це — столи, стільці, довгі скрині, які ставили під стінами. У скринях зберігали білизну, водночас вони служили лавами. Столи застелювали скатертинами з коштовних східних тканин або килимами. Спеціальними покривалами застелювали лавки і підвіконня.

Шафа. Робота вірменського майстра. Львів, ХVІІІ ст. (з фондової збірки Львівського історичного музею)

Шафа. Робота вірменського майстра. Львів, ХVІІІ ст. (з фондової збірки Львівського історичного музею)

Стілець. Львів, ХVІІІ ст. (з фондової збірки Львівського історичного музею)

Стілець. Львів, ХVІІІ ст. (з фондової збірки Львівського історичного музею)

Стільці свідчили про багатство господаря, були дуже гарними, дорогими, проте з одним недоліком — на них було незручно сидіти, позаяк вони мали невигідну конструкцію. Іноді м’які стільці оббивали курдибаном — особливим сортом шкіри, позолоченої та розфарбованої, прикрашеної тисненими візерунками.

Підлогу покривали килими, переважно східного походження: турецькі, перські, узбецькі, туркменські. Це теж був показник заможності власника.

У великих шафах стояв посуд. Був він найчастіше олов’яним, нерідко срібним. Зауважимо, що в той час, у XVII ст., олово коштувало трішки дешевше, ніж срібло. Посуд прикрашали різьбленими малюнками. Поряд з металевим посудом стояв скляний або кришталевий. Скло часто було кольоровим. У найбагатших траплялися і фарфорові чашечки. Це була величезна рідкість — адже порцеляну привозили з Китаю.

Годинник XVІІІ ст. з колекції Музею етнографії та художнього промислу НАН України

Годинник XVІІІ ст. з колекції Музею етнографії та художнього промислу НАН України

На камінах або на столах ставили годинник. Час він показував не дуже точно, та цього від нього і не вимагалося. Завдання годинника — зайвий раз підкреслити заможність власника, бо годинник сам по собі був великою рідкістю. Тому їх прикрашали емаллю, скульптурними зображеннями, а їхні корпуси робили з бронзи або позолоченого дерева.
Значна увага приділялась освітленню. Ми звикли асоціювати середньовічне освітлення зі свічками. І це так, світили свічками, але якими? Віск коштував дуже дорого, тому навіть багаті люди вживали воскові свічки досить економно, надаючи перевагу звичайним лойовим. Широко вживали олійні світильники, які підвішували до стелі. З метою підсилення освітлення використовували своєрідні рефлектори — бляшані латунні пластини з угнутою і відполірованою центральною частиною. У нижній частині було спеціальне гніздо, в яке вставляли свічку так, що полум’я знаходилося проти полірованої поверхні, яка і підсилювала освітлення.

На стінах висіли картини і портрети. У Львові надавали перевагу італійському і голландському живопису. Картини згадуються у кожному заповіті заможного городянина. Так само, як і книги. Книгу у Львові любили і шанували, і бібліотека в кілька десятків, а то й сотень томів рідкістю не була. Бібліотека відомого міщанина Яна Алембека (правильно — Альнпек, помер 1636 р.) налічувала 1200 томів.

Львів. Музей меблів і порцеляни

Львів. Музей меблів і порцеляни

Так виглядало житло власника будинку. Але одна родина рідко коли займала будинок повністю. Його приміщення здавали в оренду. І тут про жодні вигоди й мови не було. Безліч комірчин різного розміру, в яких тулилися ті, хто змушений був наймати квартиру, хоча назвати це приміщення квартирою навряд чи можна. Існував спеціальний термін — “пивничний”, тобто той, хто мешкає у пивниці (підвалі). Зазвичай орендар у тій же комірчині мав і майстерню. Можна уявити собі, як жилося такому ремісникові. У його житлі не було килимів — хіба що якийсь дешевий килимок на підлозі. Лавки і стіл — з нефарбованого дерева. Посуд глиняний, та й того небагато. Освітлювалася кімната лойовою свічкою або просто каганцем. Подвір’я у львівських будинках були малі. Здебільшого в них стояли різні хижки — склади або помешкання.

photo-lviv.in.ua