Місцини Львова, про які не розповідають екскурсоводи

Львів – величезний і неповторний. Однак, на жаль, туристам здебільшого показують площу Ринок і кілька музеїв у центрі. А весь шарм міста Лева можна відчути, пройшовшись не вуличками, де багато людей, а місцями, про які не розповідають гіди.

Редакція ІА ZIK підготувала список своїх улюблених львівських місцинок.

Недалеко від проспекту Шевченка є вулиця з незвичною назвою Каліча Гора. Вона стрімко піднімається вгору до Цитаделі. Свою незвичну назву вулиця отримала через те, що на горі, у глибині між садками та похиленими будиночками, колись був притулок для калік.

Вул. Каліча Гора. © Миколи Тиса/ZIK

Вул. Каліча Гора. © Миколи Тиса/ZIK

На перетині вул. Каліча Гора і вул. Глібова розташована оригінальна вілла «Палатин». Її звели 1875 року у неороманському стилі для родини Чарновських. Спочатку вона мала назву «Затишок». Свого часу там жив Тадеуш Рутовський, журналіст, письменник, економіст, віце-президент Львова (з 1905 р.), фактично мер Львова під час Першої світової війни (саме він вручав символічні ключі від міста російському генералу фон Роде 3 вересня 1914 р.). Він же і виконував функції міського градоначальника і під час російської окупації, а при відході російських військ був вивезений як заручник.

Вул. Глібова. Фото: Миколи Тиса/ZIK

Вул. Глібова. Фото: Миколи Тиса/ZIK

Ніколи не набридне гуляти вулицею Генерала Чупринки, яка має особливу атмосферу. Там курсує трамвай №2, а будівлі захоплюють неповторністю. Найбільше привертає увагу будинок із здвоєним номером 50-52. Дві номерні частини зводились у два етапи. Один будинок призначався для здачі в оренду, а другий – на кшталт середньовічного замку з фігурою лева, спроектував для себе Юзеф Сосновський. Будинок у псевдоготичному стилі з елементами венеційської готики. Цікавим тут є великий наріжний балкон-лоджія з елементами, що нагадують венеціанські палаццо. Якщо придивитися, то можна побачити, що склепіння стелі лоджії ще зберігають сліди яскравих розписів.

Вул. Генерала Чупринки. Фото: Юрія Мартиновича/ZIK

Вул. Генерала Чупринки. Фото: Юрія Мартиновича/ZIK

Дуже затишна і красива вулиця Героїв Майдану. Мабуть, це найзеленіша забрукована вулиця міста. Від 1944 вулиця називалась Гвардійська, однак кілька років тому її перейменували на вул. Героїв Майдану. Схили лівого, непарного боку вулиці довгий час були незабудованими. Враховуючи природні особливості ландшафту, на початку 1930-х років їх впорядкували із наміром влаштувати новий міський парк. Але до цього не дійшло, наприкінці 1930-х років ці ділянки були забудовані характерними для архітектури періоду функціоналізму житловими будинками. Саме тому лівий бік вулиці настільки різниться від правого.

Вул. Героїв Майдану. Фото: Миколи Тиса/ZIK

Вул. Героїв Майдану. Фото: Миколи Тиса/ZIK

Небагато людей знають про чарівний під’їзд у будинку №6 на вул. Героїв Майдану. Там стіни розмальовані у стилі пізнього середньовіччя, а кольорова клепінчаста стеля нагадує храми. Заходячи туди, ніби потрапляєш у казку.

Вул. Героїв Майдану. Фото: Миколи Тиса/ZIK

Вул. Героїв Майдану. Фото: Миколи Тиса/ZIK

У самому центрі Львова є малесенька вулиця О. Нижанківського, яка теж має свою романтику. Вона зовсім не схожа на той центр, який показують туристам. Раніше вулиця була дуже сірою і темною, адже туди здебільшого виходять двори будинків, тому нічого цікавого там не було. Однак митці все частіше використовують тамтешні стіни, щоб дати волю творчості.

Вул. Остапа Нижанківського. Фото: Юрія Мартиновича/ZIK

Вул. Остапа Нижанківського. Фото: Юрія Мартиновича/ZIK

Приємним відкриттям буде і парк «Знесіння», який розташований зовсім недалеко від центру. Це місце дозволить відпочити, розслабитися, помилуватися красою природи. Ним можна гуляти годинами і постійно натрапляти на надзвичайні місця, адже там і озеро, і гори.

Парк Знесіння. Фото: Юрія Мартиновича/ZIK

Парк Знесіння. Фото: Юрія Мартиновича/ZIK

На вул. Личаківській біля Винниківського ринку є веселі сходи, які креативні львів’яни розмалювали всіма кольорами веселки. Таким чином ці сходи стали яскравою плямою на сірому міському пейзажі вулиці. Багато львів’ян фотографуються там.

Вул. Личаківська, кольорові сходи. Фото: Миколи Тиса/500px.com

Вул. Личаківська, кольорові сходи. Фото: Миколи Тиса/500px.com

Ще одне місце з шикарними краєвидами – це парк «Високий Замок». Це місце, де не побачиш галасливі компанії, де немає багато людей. Гуляючи парковими алеями, можна відпочити від міської метушні. І не обов’язково підніматися на Замкову гору, щоб оцінити всю неповторність Львова. Достатньо лиш повернути у парк, знайти лавочку і помилуватися заходом сонця.

Парк Високий замок. Фото: Юрія Мартиновича/ZIK

Парк Високий замок. Фото: Юрія Мартиновича/ZIK

Спускаючись з Високого Замку, потрапляємо на вул. Ужгородську. Це одна із найстаріших вулиць міста, адже вела від давнього міського осередку (нині це площа Старий Ринок і прилеглі вулички) до Замкової гори. Донині Ужгородська вважається одним з найкоротших і найзручніших шляхів, яким можна піднятися з центральної частини Львова на Високий замок і до парку «Високий Замок».

Вул. Ужгородська. Фото: Юрія Мартиновича/ZIK

Вул. Ужгородська. Фото: Юрія Мартиновича/ZIK

Не можна не згадати і Підзамче. Там теж є багато цікавого. До прикладу Фабрика повидла. Ця будівля на вул. Б. Хмельницького, 124 із неоготичною вежею схожа на середньовічний замок. Як пише Ігор Мельник у своїй праці «Довкола Високого Замку шляхами і вулицями Жовківського передмістя та північних околиць міста Львова», з боку міста вежа має глуху обшарпану стіну, а усе її «лицарське» оздоблення повернуте в бік гостинця, перетворюючи цю будівлю у своєрідну візитівку Львова. А збудовано цей «замок» на початку ХХ ст. для… фабрики спиртових виробів та підсолоджених трунків «Й. Корнік і син».

Фабрика повидла. Фото: Сергій Криниця/haidamac.org.ua

Фабрика повидла. Фото: Сергій Криниця/haidamac.org.ua

За радянських часів у фабричних приміщеннях був винзавод тресту «Укрголоввино», куди привозили цистернами для розливу у пляшки вино з Алжиру чи Молдови. У 1970-х підприємство перепрофілювали на цех переробки овочевої бази № 1. В останні роки підприємство занепало». Тепер це приміщення перетворюють на культурний центр.

Джерело