Львівський історик і екскурсовод Тарас Гакавчин розвінчує популярні туристичні міфи про Львів
1. Місто кави
Легенда “Львів — місто кави” зародилася ще за радянських часів завдяки великому підприємству “Галка”. Воно виробляло каву, яку розсилали всюди.
Промоцію “кавового Львова” підсилює історія про Юрія Кульчицького, який жив у цьому регіоні i згодом брав участь в обороні Відня від турків, де йому навіть пам’ятник встановлено.
Після перемоги Кульчицький в якості трофею попросив у віденської влади понад 70 мішків з кавою, яку тоді вважали кормом для верблюдів. Він знав, як турки запарюють каву, але намагався її вдосконалити: молов, додавав молоко, шукав, з чим вона краще смакує.
Він був одним з іноваторів, завдяки яким з’явилося поняття віденської кав’ярні. Але це неправда, що власне львів’янин відкрив Європі каву.
Про неї знали набагато раніше. У Лондоні, наприклад, вже існували кавові клуби.
Львівська кава © vk.com
Взагалі, Львів завжди буде цікавити туристів саме легендами та легендарними місцями, тому що люди хочуть побачити щось більше, ніж архітектуру.
2. Падаючий Оперний театр
З ним пов’язана маса легенд. Одна з них стосується постаті Зигмунта Ґорґолевського, головного архітектора театру. Він начебто повісився, коли побачив, що будівлю підмило, затопило підвали, і через це вона мала провалитися в Полтву [підземна річка у Львові]. Насправді ж Ґорґолевський помер своєю смертю.
Не менш популярний міф, що Оперний театр просідає і хилиться. Але якщо подивитися на рівень вулиць, то та, що знаходиться праворуч від театру, – вища, а яка ліворуч – нижча. Тому візуально будівля виглядає похиленою.
Львівська Опера © MarryGoAround
3. Львів — польське місто
Це доволі поширений стереотип. У таких випадках починаєш розповідати, що місто засноване раніше, ніж Данилом Галицьким, а першими мешканцями Львова були німці та українці. Після пожежі 1527 року німецький Львів згорає, а на його місці виростає ренесансна забудова. До неї приклалися італійці як архітектори, котрим заплатили німці з наказу польської влади, а робітниками були українці з навколишніх сіл. Тут зазвичай людям рве усі шаблони.
Достатньо пройтися площею Ринок і почитати назви кам’яниць: Бандінеллі, Массарівська тощо. Там справжній компот націй, тобто Львів не був мононаціональним містом. Більш монолітним він став лише після 1944—1946 років, і сьогодні по складу населення є більше українським.
Поляки приїжджають зі своїми екскурсоводами не більше ніж на день. Вони відвідують Личаківське кладовище, лягають на надгробки на цвинтарі Орлят [польський військовий меморіал], обіймають їх і плачуть: як це їхня влада могла допустити, що якісь бидлоукраїнці взяли Львів. Є такі люди серед польських туристів. Я неодноразово зустрічав подібні ситуації.
У Польщі також мовить “Радіо Марія”. Воно на двi третини — релігійне, а на одну — шовіністично-націоналістичне, крайньо радикальне. На ньому розповідають, що треба повернути східні кордони, що Львів – місто, яке належить Польщі. Поляки знаходять цьому пiдтвердження, тому що їм про це розповідає їх екскурсовод.
Львів © buro247.ua
4. Заборонена російська
Міф про бандерівців у Львовi потроху відмирає, тому що завдяки Росії шкуру бандерівця примірили на себе усі.
Однак все ще побутує думка, що у Львові не можна розмовляти російською. Популярною залишається байка про чиюсь родичку, яка приїжджала до Львова і попросила в магазині “один хлеб”, на що отримала відповідь “Хлеба нет, є хліб”.
Теоретично такий випадок міг трапитися, але практично я не бачу для цього підґрунтя. У Львові високий відсоток російськомовних мешканців. Згідно різних соціологічних досліджень 20—30 % львів’ян говорять російською на побутовому рівні.
До того ж я був спостерігачем і членом комісії на декількох виборах. Так от центр міста дає 10 % голосів за комуністів. Здається, зрозуміло, хто так голосує.
Львів © Vladimir Kezling
5. Львівська статуя Свободи
Ходить байка, що на будинку музею етнографії знаходиться єдина у світі сидяча статуя Свободи. Це абсолютна вигадка. Насправді жінка в короні з променями і смолоскипом у руках — частина скульптурної композиції “Ощадність”. Біля неї сидять два кам’яні чоловіки, які символізують успіх у сільському господарстві та промисловості.
У часи Януковича львів’яни жартома порівнювали цю статую з Юлією Тимошенко. Що от маємо країну, де навіть статуя Свободи сидить.
Ощадність © Denis Krestinin
Записав Володимир Волощук для www.buro247.ua
